РІЧКА ХАР

За столом у приватній броварні сиділо двоє людей. На столі стояли кухлі з темним пивом, поруч на тарілках лежали солоності: горішки, сир, шматочки сушеного краба. Тихо, начебто побоюючись, що їх можуть послухати, розмовляли.

- Ти згадав? Ти сам прочитав назву. Річка Хар, це наш Хорол.

— Василю, та згадав, та прочитав ще раз. Це ні чого не каже, підсунули тобі відповідну карту, дізнавшись, що ти з України. Сувенір.

— Не може цього бути, я бачив як торговець замотав карабелу в перший пергамент, що трапився. Я сьогодні вночі полазив в інтернеті і уточнив, що річка Хар у перекладі зі скіфо-сарматської мови означає текти.

— І що нам це дає? — спитав Ілля.

Василь розвів руками, кілька ковтків спустошив келих.

— Нічого, але навіщо підсовувати карту туристам не знаючи з якого вони району України, і тим більше можна було зробити напис сучаснішим. А тут шкіряний старовинний пергамент з картою скіфською мовою, та ще й нанесений рунами. Збіг обставин, при якому пергамент потрапив у руки людині, яка вміє читати руни, та ще й проживає саме в цьому місці. Продавець сказав, що деякі документи потрапили до нього з часів хана Гірея. Хіба не містика, карта повернулася на батьківщину і потрапила до рук засічника. Може це боже провидіння.

— Або чийсь злий жарт, — продовжив слова товариша Гущин.

— Та кому потрібні такі жарти, на які не можна подивитися, — відповів Буслаєв, пригубивши пиво з другого келиха, — найімовірніше торговець і сам не знав ціни документа, цілком впевнено що загортає його у вигляді подарункового сувеніра.

- Вася і що ти хочеш від мене-, подивився на друга Ілля.

— Давай пошукаємо, що ми втрачаємо, витратимо на природі один вихідний. Цікаво проведемо час, якщо нічого не виявимо, значить проведемо час на свіжому повітрі. Потім посміємося з себе, тут за кухлем пива. У мене і металошукач є непоганий. Погоджуйся, що ти втрачаєш?

Гущин замислився, дивлячись у свій келих, розглядаючи кремову піну темного пива. Взяв із тарілки шматочок краба і ретельно прожував. Подивився на друга.

— Гаразд, авантюрист, ось що ми зробимо. До наших загальних вихідних п'ять днів, правильно, побачивши стверджуючий кивок, продовжив, я сьогодні візьму зіскрібок з пергаменту і відправлю його на експертизу. Є у мене в лабораторії знайома, із шампанським та цукерками за пару днів у нас буде результат за документом. Якщо сувій виявиться старовинним, я з тобою у справі, якщо це новороб, то просто поїдемо посмажемо шашлики. І поки я буду сміятись дивлячись на тебе, який носиться по полю, влаштуємо сімейний відпочинок на природі. Домовились?

Дивлячись на задоволену пику Буслаєва і знизуючи величезну лапищу, стало зрозуміло, без пригоди не обійдеться. Не зважаючи на результат експертизи.

Хлопці на якийсь час замовкли, кожен думав про своє. Василь посміхався у кухоль з пивом, видно мріючи про скарб скіфів чи просто в передчутті пригод. Ілля задумався згадуючи сьогоднішній сон, що прийшов під ранок.

Ілля йшов дубовим гаєм, стояла цілковита тиша, ні звуку голосів птахів, навіть вітер не ворухне листочків величезних столітніх дубів. Попереду з'явився просвіт, Гущин вийшов на галявину всю вкриту гвоздиками. Його накрило відчуття червоного моря, що коливалося, але це були не криваві хвилі, а безодні радості і свята. Щоразу заходячи в це море він відчував одне й те саме. Почуття захоплення захлиснуло його з головою. Такого спокою та умиротворення він не відчував давно. З захопленням він вкотре зітхнув чисте повітря і подивився на сонце з двома місяцями. І як завжди в цей момент пролунав голос.

— Ми чекали на тебе, йди до нас, син людини, онук богів.

Голос лунав звідусіль. Він знав, кому належить голос і страху не відчував. Ілля знав, йому нічим не загрожує зустріч із господарем голосу. Мить і перед ним розступилося море, відкриваючи стежку до горизонту. Гущин рішуче зробив крок на стежку, яка, як і минулого разу, привела його до хати. Цього разу він навіть не встиг стати на східці будинку, як двері відчинилися і назустріч йому спустилася вродлива жінка. Високий сарафан, що щільно облягає повні груди і одразу просторо спускався вниз до самої трави, здавалося, вона пливе над землею. Чорне, як смоль волосся, заплетене в товсту довгу косу, що спускалася до пояса. Правильні риси білого обличчя, тонкі ніжні руки, що простягають Іллі ковш із якимсь напоєм.

— Прийми воїн, вгамуй спрагу з дороги. Ми чекали на тебе.

Гущин взявши ковш із задоволенням випив прохолодний щипаючий за язик квас, перевернув посудину показавши господині що наміри його дружні і він вдячний за частування.

— Проходь у хату Ілля, на тебе давно чекають.

Пропустила Гущина вперед, пішла за ним. Засічник пройшов сіни і увійшов у велику світлицю. Тут було світло й просторо, зліва розташовувалась піч, посередині стояв дубовий стіл накритий чистою скатертиною. На ньому стояли глечик з квасом і глечик з вином, випечений домашній хліб, що ще пахнув жаром, у великій глиняній мисці горою лежала жовта зварена картопля з маслом, що випромінювала приємний запах. За столом на лаві сидів той, голос якого він чув уві сні і вже не думав зустріти.

— Проходь гість, сідай, чим багаті тим і раді, — показав рукою на стіл господар.

Ілля розташувався навпроти господаря будинку, побачивши як жінка, яка його зустріла, сіла біля чоловіка.