САРМАТИ

Десь у степах майбутньої України. ІІІ століття до нашої ери.

Повільно марудливі втомлені низькорослі коні і такі ж замучені курною дорогою п'ятнадцять воїнів зупинилися посеред дикого поля зарослого зеленою травою та польовими квітами. Поспішаючи розвели багаття. Одягнені вони були небагато в похідний одяг, що складається з довгих просторих штанів, шкіряних курток, чобіт з м'якої шкіри і гостроверхих повстяних шапок (башлик). У кожного з них на поясі висів короткий меч «акінак» у дерев'яних обшитих шкірою піхвах. Деякі воїни мали з собою сагайдаки зі стрілами, луки були прикріплені до сідлів. Їхній старший виділявся тільки тим, що роздавав накази і до нього раз-по-раз підбігали воїни з доповіддю. Вони дійшли до мети своєї подорожі.

Це були сармати. За способом життя сармати були типовими кочівниками. Основу їхнього господарства становило скотарство, головним багатством була худоба. Не маючи поселень, сармати постійно перебували в дорозі, перекочовуючи з місця на місце. Потреби в їжі та одязі забезпечували за рахунок м'яса, молока, шкур та вовни дрібної та великої рогатої худоби, а також коней. Ремісниче виробництво було розвинене слабо, виробляли лише найнеобхідніше (одяг, знаряддя праці, зброю, ліпний посуд та ін.) Нестачу в продуктах землеробства та ремесла заповнювали шляхом обміну чи набігів. Внаслідок свого способу життя та специфіки господарства сармати були змушені вести постійні війни, як між собою, так і з сусідами. Війна була невід'ємною частиною їхнього життя. Сармати залишалися вирішальною силою у Північному Причорномор'ї.

— Тут, — впевнено сказав ватажок, тицьнувши пальцем у землю.

Воїн, що стояв біля нього, шанобливо запитав: — Ти впевнений Агар, тут немає нічого.

Колишній великий полководець скіфів подивився на підлеглого і ще раз тицьнув пальцем на землю.

— Абаріс сказав тут. Абаріс сказав тут нічого не було, немає і ніколи не буде. Мудрець сказав пройдуть віки і вічний сон його не буде потривожений.

Дванадцять вояків під наглядом трьох командирів почали копати яму у вказаному місці. Змінюючись, у дві дерев'яні лопати сармати жваво взялися до роботи, отвір у землі швидко заглиблювався. Зупинилися тільки коли гострий башлик останнього працюючого воїна перестав показуватися над краєм ями. Привели запасних коней, які прогиналися під вантажем, з них скинули важкі мішки, наповнені морським каменем. Камінням обточеним солоним морем. Засинавши третину ями, один із воїнів підбіг до Агара, вклонившись прошепотів: - Все готове.

Скіф підійшов до свого коня і зняв з нього поклажу замотану в грубу шкуру оленя. Агар приніс скруток до ями, край шкіри впав убік, відкриваючи погляду невелику ковану скриньку. На боці незвичайної скриньки відкрився нанесений золотом знак зодіаку «хвіст», який у майбутньому став знаком риби. Колишній полководець побачив, як жадібно блиснули очі одного з його ближників.

— І навіть у думках забудь.

- Агар, ти що, я ніколи не насмілюсь. - відступивши на крок з переляком відповів той.

Кинувши злий погляд на підлеглого, скіф відвернувся до ями.

- Спустити на каміння.

Один із сарматів зістрибнув униз, йому подали скриньку загорнуту в шкуру, він встановив його в низу на каміння. Інші воїни почали подавати камінь, що знаходиться в ямі, за каменем поки яма не наповнилася. Зверху насипали землю та утрамбували. День закінчився і люди розташувалися навколо вогнищ на ночівлю, виставивши дозорців. Вночі на щастя нічого не сталося і воїни, що прокинулися, поспіхом перекусили в'яленим м'ясом з коржами, запивши крижаною водою з джерела яке знайшлося поряд .

— Дивна тут вода, хоч і смачна, — промовив один із ближників Агара.

- Абаріс сказав, вода чарівна, вона тут усюди під землею. Вона лікує хвороби та охороняє від злих духів. Це теж одна з причин, чому ми тут. Тут скринька з судиною ні хто зі злих духів не зможе знайти, тільки чистий і безкорисливий воїн зможе безперешкодно відкрити кришку скриньки.

— Безкорисливий воїн, такого не буває, — засміявся той, хто спитав, і інший ближник підхопив його сміх. Вони чудово знали, воїн живе трофеями здобутими у бою чи набігу. Безкорисливий воїн, поганий, голодний, бідний воїн. Поганий воїн, мертвий воїн. Навіть похмурий скіф усміхнувся вдруге за весь час.

— У цьому ще одна причина, чому Абаріс сказав тут.

У цей час сармати побігли в найближчий гай валити дерева. Розділившись на дві команди взялися до роботи. На місці засипаної морським каменем ями швидко зростав невисокий квадратний, два на два метри зруб і ховався зверху товстими колодами. Всередину можна було потрапити через вузький прохід, сильно зігнувшись. Там було місце лише для однієї людини. Цілу седмицю з берега поруч річки Хар возили глину і пісок, засинаючи проливали водою і утрамбовували зруб. Наступного тижня возили чорну землю з далеких полів. Насипали курган, могильний курган. Агар дивився з сумом на свій останній притулок.

Цього вечора першим на дозор заступив один із ближників Агара. Вночі три воїни, одягнені в металеві обладунки розділившись, ножами вбили всіх сплячих дванадцять сарматів. Ранок, що настав, відкрив страшну криваву картину. Троє воїнів стояли посеред трупів своїх бойових товаришів. Колишній полководець почав роздавати вказівки і дванадцять мертвих тіл розклали по колу навколо кургану. Поки ближники Агара копали могили, скіф підходив до кожного тіла, читаючи над ними слова зі старого пергаменту. Після прочитання заклинання ножем креслив на лобі кожного воїна різний рунний символ. Воїнів акуратно опустили в підготовлені могили і кожному в руки вклали оголений меч. Засипавши зверху землею, щільно утрамбували, не залишивши навіть горбка, зайву землю висипали на курган.