Відповіді на запитання

Ілля кілька годин лежав у кущах, роздивляючись місцевість навколо струмка. Стояла відносна тиша, шумів невеликий водоспад — метрів три заввишки і півтора завширшки. Співали птахи, шуміло листя; можна було припустити, що інших двоногих поблизу немає. Але він знав, що його чекали. Перший пост він помітив ліворуч випадково — через випадкове тихе чхання постового. Там сиділо троє озброєних песиголовців. Другий пост розгледів уже нещодавно: у ньому перебувало четверо, двоє грали в нарди, решта мовчки спостерігала. Пару секунд тому побачив ворушіння гілок з іншого боку струмка; скільки там бійців — треба було акуратно перевірити. Хоч і сімох йому багато; були б гранати, а так шансів небагато. Його перевага — тільки у вогнепальній зброї: два пістолети «Форт» і «Макаров» і по дві обойми на кожен. Ілля якомога тихіше почав переміщення до струмка, спробував обійти четвірку — і зрозумів, що проходу немає. Він не може дізнатися, хто там і скільки за струмком. Діяти навмання — смерті подібно. Був вибір просто піти, але після того побоїща в селі він не міг дозволити собі цього.

Четверо гравців у нарди померли одразу: стріляючи з двох рук, Ілля не залишив їм шансів. Троє тих, хто сидів в іншій засідці, встигли вискочити зі свого місця. Засічник, ідучи перекатом трохи вбік, намагався тримати на увазі інший берег струмка. Не зупиняючись, вистрілив у песиголовців: двоє впали на землю і не подавали ознак життя. В одному з пістолетів закінчилися патрони, змінити обойму неможливо. Третій був швидше, чи, ймовірніше, противників було для засічника багато: два метальні ножі увійшли в тіло. Один — у ліве плече, другий встромився в праву руку, яка до цього часу завдяки швидкій регенерації встигла зажити. «Макаров», який знаходився в правій руці, впав на землю. Іншою рукою, з пробитим плечем, Ілля спробував вистрілити, але двоє песиголовців встигли підбігти з-за струмка, вибивши «Форт» і збивши Гущина на землю.

— Не вбийте, він поки що живим потрібен, — вигукнув один, ймовірно, старший.

Іллю ще трохи попинали і, відтягнувши до найближчого дерева, прив’язали до нього, не забувши при цьому забрати свої ножі і зробити перев’язку.

— Дай мені, я в нього запитаю. Він усе мені розповість. Він убив багатьох із нас, — звернувся до ватажка один із песиголовців. — На тому боці був мій брат.

— Починай, — коротко наказав старший.

Песиголовець підійшов до Іллі і рукояттю короткого тесака сильно, зі злістю, натиснув на рану в плечі. Той, не витримавши болю, скрикнув.

— Я думаю, ти все нам розкажеш. Інакше я спочатку рани тобі розколупаю, потім по пальцю відрізати почну, а там і до колін з ліктями дійде. І так, перше питання: де ніж? Друге: як пройшов у наш світ, проблем при переході не було? І третє: навіщо ти сюди прийшов?

— Куди сюди? — почав тягти час Ілля. Потягнути не вдалося.

— Та відріж йому кілька пальців одразу, а то тільки час втрачаємо, — була пропозиція.

Гущин зрозумів: церемонитися з ним ніхто не буде. Відріжуть, якщо знадобиться, одразу й руку. Втратити якісь частини свого тіла він не мав наміру ні за яких обставин, хоча чудово розумів, що коли до нього скінчаться питання — його просто вб’ють. А може, спочатку катуватимуть, задовольняючи свою сутність. Вмирати не хотілося категорично, тому потрібно починати говорити — і якомога довше і більше.

— Не поспішайте, зараз усе розповім. Ніж захований надійно; навіть якщо дам опис місцевості, без мене вам його все одно не знайти. Потрібно показувати. — Ілля непомітно спробував натягнути мотузку — а раптом порветься. В очах потемніло від напруження, і від болю в ранах пішли різнокольорові кола в очах. — Проблем під час переходу в цей світ не виникло. Вимовив заклинання і пройшов через ворота, що відчинилися; майже жодних відчуттів не виникло, крім невеликого протягу. А сюди я прийшов по воду з джерела — кому не хочеться вічної молодості.

Про батьків він вирішив промовчати: ніж він, ідучи, залишив волоту з проханням зберегти до його повернення, тому що не знав, як підуть події і чи вдасться йому наодинці знищити загін песиголовців. Він мав рацію — не вдалося. Ще раз, натужившись, спробував порвати мотузку — безнадійно. Песиголовець, таки побачивши його потуги, заржав і з розмаху врізав ногою в обличчя. З носа та розбитої губи потекла кров.

— Сьогодні висуваємось до місця схованки. Ніж потрібен, його обов’язково знайти. І ти, вартовий, покажеш, де захований, — наказав старший. — Зараз ховаємо своїх, обідаємо і висуваємося.

Двоє зайнялися приготуванням до відправки товаришів у потойбічне життя, складаючи їх разом на купу хмизу. Разом із цим співали похоронну пісню. Склавши величезне багаття, не припиняючи співати, підпалили.

Вогнище розгорілося величезним полум’ям, розносячи по окрузі запах горілого м’яса. Ілля дякував вітру, який забирав дим в інший від нього бік. Прив’язаним уникнути цього запаху він би не зміг.

Песиголовці мовчки розташувалися недалеко від дерева, під яким був прив’язаний Гущин, і також без звуку почали їсти нехитрий обід, що складався з хліба та в’яленого м’яса, запиваючи це вином із поясних фляг. Бранець попросив води — на що ті тільки сміялися; води так ніхто не дав. Він розумів: якби був при ньому ніж, в живих його вже не було б. Залишалося тільки тягнути час. А там — як у притчі: чи султан помре, чи собака заговорить.

Після того як Ілля описав приблизно, де захований ніж, — у двох днях шляху від джерела, — вони подолали надвечір половину шляху і вирішили заночувати на галявині, що підвернулася. Вранці продовжили шлях. На прохання дати пити відповідали сміхом та лайками. Він чудово розумів, що куди він приведе песиголовців — там чекає лише одна смерть.

Через деякий час він зрозумів: тягнути більше не можна. Песиголовці скоро почнуть розуміти, що їх водять за ніс і тягнуть час.

Підтвердив думки Іллі старший, роздратовано спитавши:

— Довго ще?

— Скоро, он за тим пагорбом, — промовив заспокійливо засічник.