Вихід завжди є

З боєм йти в прорив було небезпечно, через дах теж небезпечно, він побачив снайперську вогневу точку, влаштувавану на сусідньому будинку. Вихід був, настав час спробувати. Ілля дістав з чохла кукрі і провівши їм коло вимовив слова:

Я – ніж. Коваль

Мене з любов'ю відкував.

Вогонь Ковальський – мій Батько.

А Мати – Мора богиня смерті.

Спорю простір, як листок,

Крилом клинка відчине двері.

Рисуючи дугу свистіння

Ти слово таємне скажи:

- Я Явь, Правь, Навь

Відчини браму ти мені пройти.

Коли надії більше немає

Іди в далекі світи.

І правду там ти знайди.

Струмок чарівний ти спитай,

Хто правий, хто винен

Він дасть тобі відповідь на все.

Коли вичерпано слова

І жодної надії немає.

Вогнем горить сталевий візерунок.

Слов'янська руна письмена.

І тому мій господар

Непереможний, поки має надію.

І не чого не сталося, Гущин ще раз прочитав слова, напевно, весь вірш не потрібен. Він підійшов до стіни і кінчиком ножа дряпаючи штукатурку накреслив прохід вимовляючи слова: — Я Явь, Правь, Навь

Відчини браму ти мені пройти.

На місці обкресленому ножем беззвучно з'явилася ніби водна гладь, і в цей момент він побачив, як у приміщення влітають гранати сльозогінного газу, поширюючи навколо себе отруєний дим. Ілля не роздумуючи зробив крок уперед у браму.

Прохід також без звуку зник, як і з'явився. Гущин стояв посеред галявини неймовірно насиченої яскравими польовими квітами. Куди йти далі він не знав, тому просто пішов прямо. Через деякий час вийшов до дороги, вона розходилася на три сторони, а посередині стояв величезний сірий камінь, покритий мохом. Праворуч підеш коня втратиш, на ліво себе згубиш, а прямо підеш одруженим тобі бути. На камені правда жодного напису не було, так що Ілля просто заліз на нього дивлячись у далечінь у різні боки.

— Гей служивий не там видивляєшся, — знизу почувся голос, — якщо в село, то до неї ще далеко, сідай підвезу.

Гущин зістрибнув униз, перед ним стояла бричка — легкий візок для перевезення пасажирів. На ній сидів міцний старий у старовинному одязі, підперезаний мотузкою. Ілля привітався і сів поруч із дідом: — звідки ти знаєш, що служивий?

— Та одяг твій дуже зручний лісом ходити чи воювати. Простий народ такого не одягне, не скоморх же ти. Та й виправлення, як у мого пана. А він щось повоювати встиг доки не постарів.

— Як звати тебе дідусь?

— Митрофановичем кликай, так всі звуть.

— Скажи Митрофанович якийсь рік зараз і де я знаходжусь, а то пам'ятаю Ілля — ім'я і так по дрібницях, тут пам'ятаю а тут ні. - Він вирішив що зіграти в неповну втрату пам'яті, буде до речі.

— А я дивлюся торбинки немає, та й у крові небагато,  рука зав'язана. Пограбували іроди, не здолав відбитися, нічого поодинці подорожувати. Рік що відомо, який три тисячі двадцять п'ятий від створення світу, перебуваємо зараз у лісах князя нашого Світлого Сонечка, на володіннях пана мого поміщика Ярого Віктора Олексійовича. Ну а князівство Лукомор'я наше ж ти не повинен би забути.

Так з розмовами й доїхали до села, здебільшого говорив Митрофанович, розповідаючи про те, який пан у них добрий господар, що він відвозив двох племінниць Віктора Олексійовича на станцію, проводжав навчатися до університетів. Гущин тільки підтакував і мовчав. Кінь зупинився біля зачиненої брами, дід зістрибнув з брички і відчинивши ворота завів її у двір весь покритий тесаною дошкою.

— Почекай, без доповіді не можна. — і увійшов до хати, Ілля залишився чекати на порозі.

На поріг вийшов старий спираючись на тростину і зупинився на нижньому щаблі, у військовому мундирі з гордо піднятою головою. Вперед вийшла жінка, на вигляд економка, подала не маленький кубок. Гущин узявши його з рук жінки і випивши весь до дна, перевернув показуючи повагу до господарів. У кубку знаходився збитень старовинний слов'янський медовий напій із прянощами.

— Проходь гість, раді новим людям, у нас не часто хтось буває. — старий тяжко повернувся й увійшов до хати. Ілля пройшов за ним, минаючи сіни у світлицю. Сіли за стіл і господар почав розпитувати Іллю, хто такий, куди прямує шлях.

— Я Ілля Гущин мандрівник, йду світом нове пізнаю, цікаві місця відвідую, людей ще шукаю. Може чули або зустрічали двох жінок та чоловіка, які мали років одинадцять тому тут проходити. Чоловік мого зросту, з сивою головою і невеликими чорними вусами, одягнений у темний костюм смужку, ім'я у нього як у вас — Віктор, старша жінка Катерина середнього зросту, русяве волосся його дружина. Молоденька дівчина років вісімнадцяти Василина, руда, худенька.

— Небувало тут таких, я запам'ятав би, чужі рідко в ці краї заходять.

— Та як ти міг знати, коли в цей час воєводою служив і на схід вас князь забирав, війна якраз була, — сказала економка ставлячи на стіл різні частування, — бачила я їх, далі вони потім пішли.

— Якими б не були непохитними принципи жінки, вона не завжди може встояти перед марною цікавістю. - засміявся поміщик. — потім розкаже спочатку у лазню. Он Гнат рукою махає, опісля вечеря ітоді  поговоримо.

Як не хотілося Іллі відразу дізнатися про батьків довелося підкоритись господареві, та й помитися не завадить, вигляд у нього ще той.

Банька вийшла знатною, давно він так не парився, віночком відходили чудово. Не всі уявляють собі, чим відрізняється руська лазня від сауни. А відмінність ця проста: сауна суха і жарка, а лазня - волога і не дуже спекотна. Головна помилка неписьменних банщиків - це що лазня повинна бути якомога гарячішою. Насправді класична температура російської лазні - 60-70 ° C при вологості близько 60%. Це в сауні можливі вищі температури, але ніяк не в нашій лазні, де "головна дійова особа" - водяна пара.

У  лазні людина не просто сидить чи лежить. Віна постійно усвідомлено діє. Піддати пару, опустити пару, подихати, паритися віником, провітрити, просушити - це неповний перелік дій, які робить людина в парній. Все це потрібно знати та вміти, тому  лазня потребує більше часу та розуму, а головне – душі.