День наступний

Ілля сидів у машині, пив каву з найближчого кавового автомата й дивився на будівлю адміністрації. Недолю він помітив уже давно — вона йшла до будівлі. Входили й виходили люди, Гущин думав, що робити далі. Недоля — не проста істота, це богиня злої долі у слов’ян. Вона — повна протилежність Долі. Людина з нею абсолютно нещасна: їй не щастить ні в чому, її не супроводжує успіх у справах. Вона бідна, а іноді й хвора. У господарстві в неї все погано: урожаю буває мало, худоба вмирає. І все це через Недолю. Доля в людини з Недолею виглядає як тонка та нерівна нитка. Богиня обриває її, коли людина «мучиться».

Але Недоля приходить лише до людей, які живуть нечесно. Також вона карає за порушення Небесних Законів.

Недоля без дозволу може зайти в будинок, сісти на піч і гризти там сухарі. Позбутися несущого горе духа можна, але дуже важко. Знищити неможливо — тільки вигнати.

Погрожувати можна лише викидом за мир на одну з пелюсток. Ілля подумав і зрозумів, що погрозами нічого в Недолі не доб’ється — потрібна хитрість.

Гущин зайшов у будинок і впевнено попрямував до кабінету секретаря. Постукав у двері, не чекаючи відповіді, увійшов до приміщення. За столом сиділа жінка похилого віку і щось писала:

— З усіх питань — до адміністратора.

— Наталю Миколаївно, ви мене не впізнали? Це я, Ілля. — Ім’я він встиг прочитати на табличці на столі. — Ми ж з вами бачилися давно, і мій батько багато розповідав про вас.

— А, Ілля, рада тебе бачити. Яким вітром?

«Ага, рада ти. Від твоєї радості в людей одні нещастя, і мені того не треба», — подумав Гущин, а вголос відповів:

— Батько розповідав, що ви йому дуже допомогли. От і я за допомогою прийшов.

— Яку ти допомогу шукаєш?

— Та ось хочу справу батька продовжити, та до вас прийшов, щоб ви з потрібною людиною познайомили. Вас же просили передати йому сувої з билинами. Ось на цю людину хочу і працювати, і всякі ніштяки мати. Привілеї різні, гроші чималі, жити красиво хочеться. Ось заради цього готовий попрацювати на гідну людину чи не людину.

Вислухавши скоромовку Іллі, Недоля відверто заржала:

— Бачила, звичайно, зухвальців різних, але ти їх перестрибнув. Пішов геть звідси.

Ілля скипів і різко хотів відповісти — не встиг. На плечі м’яко лягла ніжна рука:

— Не поспішай, сестричко. А ти заспокойся, стражнику. Поговоримо?

Красива висока дівчина в розмальовці й довгій синій спідниці пройшла повз Гущина і сіла на край столу. Довге волосся кольору соломи розкидалося по плечах, видаючи запах конвалії.

Доля то була. Вона подивилася на сестру — та вмить відчула себе незатишно.

— Розкажемо йому, сестро. Так потрібно: у його долі нема недолі.

— Не треба йому нічого розповідати, гірше буде. Нехай живе своєю долею і не лізе в ігри богів.

— Мокоша сказала допомогти.

— Її немає тут. Чому я тобі повинна вірити, що вона в цьому світі?

Недоля подивилася на сестру і побачила в очах віддзеркалення, від якого вся зникла:

— Сама розповідай.

— Може, кави? — обернулася до Іллі дівчина. Він заперечливо смикнув головою: — Краще розповідь.

— Ну, слухай. У далекі часи сталася битва, витіснивши більшу частину міфічних істот і частину людей, які підтримують Морану, на пелюстки цього світу. Був зламаний серп Мари, що відкриває браму в різні пелюстки, і частина його втоплена на великій глибині. Пошуком уламку займалися давно; твій батько присвятив цьому життя. Причина такого крилася в тому, що з того боку до нас могли проникнути різні тварюки, духи, бувало й люди, а ми туди пробитися не могли. Так ось, за теорією твого батька, уламок при певних діях міг відкрити прохід між світами. І коли знайшлися сувої з билинами, нам було наказано передати їх йому. Знайшлися випадково у старовинній бібліотеці, не в цьому світі; передали їх звідти, коли змогли пройти на цей бік. Далі він знайшов уламок за допомогою свого водяного друга і сховав, викувавши з нього меч. Після цього зник з твоєю матір’ю та Василисою, та так, що їх продовжують шукати на всіх пелюстках світу. За нашими відомостями, вони пішли до Лукомор’я. Навіщо — теж невідомо. Я не думаю, що через просту цікавість. Щось він хотів знайти на тому боці, але про це знає тільки хтось із засічної варти, причому на самому верху. Тільки ось питання: якщо вони там, то чому тут меч?

— Не знаю. Меч у мене забрала Ярослава Федорівна. А ось Лихо сказало, що ти, Недоле, працюєш на когось із варти, і вона його впізнала.

Дві богині разом засміялися. Доля махнула рукою:

— Кому ти повірив — Лиху Одноокому? Ми, богині, хоч і не верхнього пантеону, але працювати на людину… Запам’ятай, хлопчику: нас можна тільки попросити. Розмова закінчена. Ми тобі розповіли те, що були повинні. До побачення.

Ілля зробив офіцерський ківок, мовчки розвернувся та вийшов.

Богиня Макошь — Велика Ткаля, в руках якої зосереджені нитки життів усіх людей і навіть богів слов’янського пантеону. На полотні світу з цих ниток вона сплітає хитромудрі візерунки, в яких нездатні знайти суть навіть боги. Будь-якої миті вона може повністю змінити картину світу або обірвати одну з ниток заради забави, але ніколи так не робить. Слов’янська богиня Макошь вважається богинею долі. До неї нерідко зверталися, щоб налагодити своє життя. Макошь не сама займається плетінням доль світу — їй допомагають дві сестри: Доля та Недоля. Чому вона вирішила допомогти Іллі, знає лише вона сама. Після розмови з богинями питань лише побільшало. По-перше, де все-таки поділися троє стражників — їх не могли знайти до сьогодні на всіх світах. По-друге, меч тут точно непричетний. А кукрі? Як тоді вони пройшли на іншу пелюстку? По-третє, хто з верхівки варти причетний. По-четверте, чому Лукомор’я.

Тож у нас по Лукомор’ю: заповідне місце на околиці всесвіту, де стоїть Світове дерево — вісь світу, яким можна потрапити в інші світи, бо його вершина впирається в небеса, а коріння досягає пекла. Цим деревом спускаються й піднімаються боги. Нісенітниця якась, не може такого бути.