Перший робочий день

Ілля постукав до кабінету директора і не чекаючи запрошення, увійшов. Анастасія з чашкою від якої йшов запах запашної кави з кимось весело розмовляла телефоном, махнула головою у привітанні показала на кавоварку. Ілля подякував відмовився і сів у старовинне крісло біля вікна. Через кілька хвилин Настя залишила чашку, поклала на стіл смартфон.

— Учора крім відвідувачів музею було без подій, сьогодні твоя зміна сподіваюся буде також.

— Буде як буде, а якщо що й буде, то цікаво ж буде, — пожартував у відповідь Ілля.

Спочатку вони просто розмовляли про життя, розповідаючи про різні випадки, ближче знайомилися один з одним, потім хтось зателефонувала Насті. Ілля вирішив пройти до себе в кімнату охорони. У приміщенні виділене йому з Василем знаходився стіл з моніторами на яких бачилися приміщення, що охороняються, кілька стільців, окремо столик для обіду з кавоваркою та мікрохвильовою піччю, в дальньому кутку стояла шафа для одягу. Ілля відчинив сусідні двері за ними знаходився санвузол, ні чого не змінилося з його дитинства, хіба що деякі речі замінили на сучасніші. Сівши за стіл дістав електронну книгу продовжив читати розпочату книгу, у цей момент зайшов Баюн:

— Здрастуйте, просвічуєшся, отримай інвентар, — з цими словами виклав на стіл пістолет із двома обоймами, зверху поклав документи на зброю та посвідчення. - Вмієш користуватися? А, я забув морпіх, відмінник у бойовій та політичної…

— Та це не по деревах лазити, — відповів Ілля.

— Жарти я люблю, дивися, — вказавши пазуром за спину Іллі. — там у сейфі є дробовик "Вепр" так на всякий, запасні магазини до нього та пістолета. Я думаю цього поки що достатньо, у підвалі під замком, ключ у Микулич, знаходяться речі цікавіше. Та й ще весь спорядок для зброї знаходиться там же: всякі кулелейки, збройова олія, срібло в злитках, піч для плавки та багато іншого цікавого, Анастасія все потім покаже.

— Дякую Олексію Івановичу.

— Будь ласка, піду до Насті.

Після виходу Баюна Ілля одягнув під куртку кобуру з "Фортом" і сів знову за книгу. Солдат спить, служба йде.

Через кілька годин. У кімнату охорони зайшов Баюн:

— Збирався, сьогодні з тобою проїду я на виклик, далі працюй сам, надійшов дзвінок на вулиці Покровській у будинку шість вирує полтергейст, треба подивитися.

— Полтергейсту не існує, за довідником варти у таких випадках балує скривджений домовик. Ви мене перевіряєте?

— Небагато, пішли.

До потрібної адреси дісталися на машині Іллі за п'ятнадцять хвилин, це виявився старий будинок покритий червоною черепицею, обгороджений дерев'яним парканом, що майже впав, із занедбаною ділянкою.

Баюн постукав у металеві двері приватного будинку.

- Газ контора, перевірка лічильника.

Двері при відчинилися від туди обдавши перегаром почулося питання:

- Що треба?

Олексій Іванович махнув затисненим у руці талісманом у вигляді сови з рунами:

— Ось так Ілля при цьому подумки робиш посил на сон, коли йтимемо не забудь розбудити, а то бували знаєш випадки з летаргічним сном.

Передав до рук талісман, увійшов до будинку:

— Тепер це твоя основна зброя, в нашій роботі не лише зло знищуватимете, а й треба стежити за спокоєм не посвячених громадян.

Вони пройшли на кухню, обійшовши застиглого господаря будинку, скрізь був бруд, безліч не митого брудного посуду і тари з-під алкоголю. Баюн переступив через чергову пляшку встав посеред кімнати:

— Кузя виходь поговоримо.

— Кузя, мені чотириста шість років,  прошу мене називати шанобливо я не хлопець.

— Для мене ти завжди будеш молодим, я тебе з дитинства пам'ятаю, та й закон ти знаєш, що тоді буяніш як маленький.

— Нічого собі важка артелерія прибула і Кощій тут? — з'явився з повітря на кухонному столі маленький охайний чоловічок заввишки всього тридцять сантиметрів у старовинному одязі. Дивно виглядав він серед цього безладу, невисокий з акуратно постриженою борідкою в чистому одязі.

— Нема, сьогодні його немає і що ми з тобою робитимемо, ніяк не заспокоїшся.

Домовик з полегшенням зітхнув, почувши про Кощія,  заговорив підбираючи слова і замислюючись не надовго.

— Льош ми ж з тобою знайомі давно, дуже, допоможи моїх сил більше нема з таким господарем жити. Ти це бачиш, одне сміття, що я не робив пропащий він. Хазяїна мені б хорошого, будинок нехай не багатий, але у пристойної людини, а я не підведу. Ти ж добрий геть молодь у тебе вчитися, придумай щось. Адже знаєш, що не можу піти по своїй волі, домовик без дому гине.

— Ілля як утихомирити домового?

— Задобрити подарунок кашу, хліб із сіллю, пиріг, або нюхальний тютюн, чемно попросивши вибачення. Якщо ж домовик починає пустувати без причини вдаються до більш жорстких методів утихомирення: потрібно взяти в руки довгий залізний предмет і постукуючи їм по стінах, меблях, підлозі, суворим голосом говорити: "Знай своє місце, знай своє місце. Ти повинен домовик повинен будинок стерегти" Хазяйку догоджати, а не воювати, знай своє місце, знай своє місце, залізо вони бояться.

— Молодець Ілля, починай із посилом.

— Стривайте, ти ж мене знаєш я хороший, подумай Олексію Івановичу, подумай може допоможеш?

— Як, кожен домовик звикає до своєї хати настільки сильно, що його важко, майже неможливо виселити чи вижити. Ілля починай.

Ілля дістав прут і зупинився:

— Є один вихід, якщо знайдеться людина згодна забрати домовика в новий будинок, то береться кошик з рибою пирогом і промовляється змова і забирається домовик з собою. Можна ще взяти віник прикрасити святково і з тією самою змовою.

— І де ж взяти таку гарну людину? — плечі домовика опустилися і почувся важкий подих. - Починай махати своїм залізом.

— Віник є? Кошики тут точно не знайдемо.

Баюн глянув на Іллю і похитав головою: — Ти певен?

— Та дім у мене потребує постійного нагляду, — усміхнувся Ілля, — та й віник він уже приніс.