Прийняття незвичайного

Вдома Ілля не міг знайти собі місця. Кава з коньяком, де коньяку було напевно половина, не допомогла — у голові крутилися різні думки. Потрібно щось робити прямо зараз, інакше дах з’їде, не поспішаючи. Є ідея: Сергій, друг дитинства, запрошував на три дні з ночівлею на природу до річки, обіцяв шашличок, коньячок, дівок знайомих — усе, що кінчається на «чок». Серьога завжди був у їхній компанії організатором різних заходів: середнього зросту, худорлявий, світловолосий хлопець, завжди подобався дівчатам і мав багато друзів. Знаходячи підхід до всіх і всім подобаючись, мав один недолік — завжди під градусом. Ні, він ніколи не напивався, а як кажуть — завжди на підсмоктуванні, потроху-трохи. Ось йому й зараз дзвонитимемо: потрібно розслабитися і відволіктися.

— Сірий, домовленість у силі? Коли виїжджаємо?

— Та вчора!

…

— Ги, жартую. Завтра о дев’ятій нуль-нуль у центрі збираємось. Ти вчасно: однієї машини нам і не вистачало. Будуть усі наші. Береш усе як завжди, бухло на мені.

— Домовилися, до завтра.

— Пока, — Сергій відключився.

Ілля вийшов у двір, вигадуючи, що треба взяти, по вимощеній природним каменем доріжці підійшов до гаража. Насамперед закинув у багажник намет, спальний мішок, казанок, шампури, тридцятилітровий бідон з питною водою — не хотілося шукати її потім. Ніж на всі випадки життя був у нього завжди з собою, кукрі він рідко забирав з машини. Зайшов назад у будинок, дістав з холодильника м’ясо, вирішив замаринувати шашлик: смачніше за Іллю в цій компанії м’ясо приготувати ніхто не міг.

Вранці встав, привів себе до ладу, зайнявся збором. Одягнув свою «гірку», перекусив приготованими на швидкоруч кавою з бутербродами і зайнявся шашликом: нарізав м’ясо шматками, побільше цибулі на чотири частини і дві цибулі дрібно на блендері в кашку перемолов. М’ясо посолив, поперчив, додав туди всю цибулю, сипнув трохи коріандру, полив олією і акуратно все перемішав. Поки доїдуть, розіб’ють табір — сік меленої цибулі розм’якшить м’ясо, а спеції зроблять його запашним.

«Начебто зібрався. Дорогою заїду в магазин, куплю мінералки та хліба, решту візьмуть, як завжди, хлопці», — подумав Ілля. Зупинився біля бару, подумавши, поклав у сумку пляшку шотландського Далморе.

На п’ятачку біля супермаркету зібралися всі хлопці: галасували, сміялися, складали речі у три машини, ділилися, хто з ким їде. Загалом їх дванадцять, тож у машинах вони почувалися комфортно. Доїхали весело. В автомобілі Іллі сиділо ще троє: Коля, одногрупник, крутий хлопець і надійний друг — вони дуже потоваришували за час навчання. Двоє дівчат: руденька Ксюша, яка постійно крутилася біля Іллі, показуючи всім виглядом, як він їй подобається. Спочатку він приділяв їй увагу: фігура, як і обличчя, у неї були чудові, але її зарозумілість переходила всякі межі. І маленька шатенка Майя, дзижчаща без упину, як бджілка, — сама не відходила від Колі, але тут було все взаємно.

Поїздка зайняла близько години. Під’їхали до берега річки через невеликий листяний ліс на галявину. На території, обгородженій лісом від сторонніх очей, був зібраний з товстих нефарбованих дощок і пеньків великий стіл і дві лавки. Поруч організовано місце для багаття та наметів, трохи далі під невеликим урвищем — маленький піщаний пляж. На найбільшому дереві, що виступає над річкою, закріплена тарзанка. Вода в річці трохи завжди прохолодна, з швидкою течією; влітку в деяких місцях можна перейти на інший берег, занурюючись лише до пояса. Деякі хлопці брали з собою вудки — тут добре ловиться лящ та карась. Сам Ілля не був любителем риболовлі.

На цю галявину в лісі вони приїжджали щорічно. Всі вискочили з машин: троє хлопців зайнялися наметами, двоє — розпалом багаття та заготівлею дров. Дівчата швидко накривали галявину для першого перекушування на природі. Всі були на своїх місцях, знали, що робити: цим складом, із деякими змінами, вони постійно виїжджали на відпочинок.

Ілля, закінчивши встановлювати свій намет, розігнувся і покликав Коляна:

— Слухай, ти права захопив? Я б трохи випив.

— Та як завжди. Можеш розраховувати на мене: можу пити, можу не пити.

— Тоді чудово. Ти на зворотній дорозі за кермом.

Колян, як завжди, мовчки кивнув — не балакучий він — розвернувся і побіг допомагати рубати дрова.

Ілля підійшов до мангалу, який уже ширяв жаром, надів шматочки м’яса і часточки цибулі на шампури і виклав шашлик над вугіллям. Через сорок хвилин м’ясо було готове, всі радісно потяглися до столу. Шум від розмов стояв пристойний: кожен намагався щось розповісти, вони не збиралися так з минулого літа. Після третього тосту всі вже розбилися на окремі гуртки, весело щось обговорюючи. Ілля встав і вирішив пройтися лісом — ніхто не звернув особливої уваги, може, треба людині. Не помітив і сам, як зайшов досить далеко і опинився на невеликій галявині. Треба повертатися назад.

— Привіт, Ілля. Поговоримо.

Різко обернувшись, побачив дідуся, що сидів на пні — хвилину тому там нікого не було. Сиве волосся віддавало зеленню, борода до пояса, а камуфляжний костюм весь утиканий якимись листками і гілочками.

— Лісовик.

Дід посміхнувся, показуючи рівні білі зуби, ідеальні для його віку:

— Від когось іншого почув би — сказав би, щоб не обзивався. А ти клич мене Тимофій, так звичніше. Я тут ще лісником підробляю. Бачу, маєшся. Нічого, звикнеш, буде все потім, як начебто й треба. Знову воно — завжди так.

— І що зараз я, як засічник, маю тебе спіймати і відвести до начальства?

— Смішний ти. Нас, знаєш, скільки на білому світі живе мирних? Ти лови тих, хто буянить, вчи розуму і тих, хто до нас проникає з інших пелюсток світу з недобрими намірами. Он живе собі в будиночку на сусідньому болоті кікімора Варвара, збирає трави, людей потихеньку лікує — людяніша за будь-яку людину. Тож її відразу за зябра хапати?

— А що, у кікімор зябра є?

— Ха, ні, звичайно, це так, до слова. Ти засічник чи ні? Ану, уявиш кікімору.