Розділ 35 "Між простором днів"

- Я буду сумувати, Аніко,- знову сказала місіс Маргарет, міцно обіймаючи дівчину. 

- Я також дуже сумуватиму за вами, Місіс Маргарет,- сказала Аніка, міцно обіймаючи жінку. 

Лише місяць, вони зналися так мало, але цього часу цілком вистачило, щоб Аніка почувалася з нею, неначе з матір'ю. Звичайно, справжню маму ніхто не замінить. Але ця доброта, мудрість, відчуття дому, - це саме ті почуття, яких так бракувало Аніці. 

І поки вона шукала їх в межах школи, потопаючи у нашаровуванні власної брехні, ця жінка зустрілася їй у зовсім іншому світі, за таких непередбачуваних обставин. Ну хіба життя не дивовижне ? Воно дає те, чого так довго просиш знову безсовісно забирає.

- Приїжджай в гості, я чекатиму,- обіцяла місіс Маргарет. 

- Колись, сподіваюсь, приїду,- ці слова далися Аніці важко. Вона добре знала, - якщо зможе повернутися в свій світ то більше не потрапить сюди. То була випадковість, не ясно чим до кінця викликана, але це точно не повториться. Навряд чи хтось крім Індіри Роу та найважливіших вартівниць мають доступ до такої складної магії. І цієї Алрет Балмел. 

- Дивись но, тільки дотримай обіцянки, Аніко. Надто ти вже мені сподобалася, щоб прощатися просто тут. Інакше я виплачу море сліз,- несподівано суворо сказала жінка. Аніка легко кивнула. Все таки місіс Маргарет була не така вже й проста і від цього дівчині ще менше хотілося їй брехати.

- Впевнена, скоро ви знайдете ще кращу помічницю в кафе.

- Я б воліла аби ти залишилася, дитинко,- сказала на це жінка і вони тепло попрощалися ще раз. Аніці щипало в очах і це не від печі де випікалось тісто на піцу. Так само як і місіс Маргарет, але зміна підійшла до кінця, залу було прибрано і дівчині треба було йти. 

Коли Аніка вийшла за двері кафе то міський шум на мить припинив існувати і лише вічна мить дивного відчуття опанувала дівчиною. Раптом їй захотілося повернутися, розповісти все про своє життя, а потім посміятися з цього разом із місіс Маргарет неначе зі смішної видуманої історії. Проте Аніка стримала цей несподіваний імпульс і повернулася, прямуючи додому Джея. Там також треба буде попрощатися. Хто його зна, може, це остання їхня зустріч.

Аніка глибоко видихнула та знову вдихнула. Останні декілька днів видалися яскравими,- це не були якісь просто гарні дні, останні дні в цьому світі, якими вони б мали бути. 

Довелося чимало разів обкружити місто та ліс, щедро залишаючи невидимі для людей відбитки свого перебування. Зате саме такі сліди шукала Алрет Балмел та її подружки. В цьому була переконана Індіра.

Ще два дні,- два дні в напрузі, затяжному очікуванні. Два дні недосипання та тривоги. Аніка видихинула. Може, колись все таки все буде краще ? Чи в іншому житті якщо таке взагалі існує. Ким би Аніка могла там бути ? Заможною родовитою дівчиною, яка хоче стати вартовою ? Чи може дружиною якогось генерала ? Чи самою принцесою якогось королівства з великого материка ? Хто його зна. 

А що там Валента ? Певне, страшенно переживає за неї і буде докоряти їй за таку довгу відсутніть. І як їй все пояснити ? Краще поки що не думати про це. Поки Аніка тут і на неї може чатувати небезпека,- треба зосередитися на цьому.

Коротка дорога крізь парк та перевулок привела дівчину до дому Джея. Будиночок виглядав як і завжди,- гарний, чепурний, світлий, охайний і повний приємних ароматів, що поширювалися з кухні.

Аніка вирішила багато не говорити,- лише залишила гроші у невеликому конверті, що отримала від місіс Маргарет за місяць роботи, підписала та подала їх Сарі, яка саме готувала вечерю. 

- Що це ?- запитала здивовано жінка, нарізаючи цибулю. Вона була зібрана та серйозна як і завжди, а на її обличчі не було і сліду втоми хоча Сара щодня працювала в магазині та постійно знаходила собі якесь заняття вдома.

- Подяка за прихисток, їжу та терпіння,- скромно відповіла Аніка, легко посміхаючись. 

- Не треба було. Наша допомога не така вже й велика,- відповіла вона, обережно повертаючи конверт Аніці. Та дівчина не думала його брати. 

- Якби не ви, не знаю, що зі мною б було,- прошепотіла Аніка.

- Знаєш, коли я побачила тебе і твій одяг то непокоїлася. Чекала великих проблем, але все обійшлося. Ще два дні і ти з Роу повернешся. От тільки я б не хотіла, щоб вона знала про моє існування,- сказала спокійно Сара і Аніка навіть здивувалася. Ця жінка ніколи не поспішала відкривати свої думки перед малознайомими людьми. 

- Звичайно, я нічого не казатиму Індірі Роу,- гаряче пообіцяла Аніка. Сара легко посміхнулася і кивнула, явно задоволена відповіддю дівчини. 

- Я пожертвувала усім, щоб почати нове життя і не хочу його втратити. Добре, що ти мене розумієш,- погляд Сари був глибокий. 

Якби завжди можна було дивитися глибше, якби не була така збудоражена то могла б щось запитати, щось подумати. Але все було добре вона і лише мовчки кивнула.

На сходах почулися кроки і в кухню зайшов і сам хлопець.

- То ти не залишишся на вечерю ?- запитав Кенджі, засунувши руки в кишені. Він саме закінчив свою вечірню пробіжку і встиг прийняти душ. Його неслухняне волосся було ще трохи вологим. А чорні джинси, сіра майка і велика сорочка в коричневу клітинку так подобалися Аніці, що вона й сама хотіла собі такий прикид. Та вже не було часу. В академії навряд чи зрозуміють такий одяг.