Розділ 33 "Силуети"

Аніка зачаїлася. За якусь хвилину їй видавалося, що силует, який вона побачила у вікні, був лише плодом її фантазії. Але чи настільки вона мала не довіряти своїм очам ?

Насправді, очі Аніку не підводили. Бо через декілька хвилин дивний сірий силует знову показався у вікні і дівчині навіть здалося, що вони зустрілися поглядами. Темрява згустилася, - найтемніша пора перед світанком, а пташки, здавалося, не хотіли тут співати. Міцна тиша вкрила все навкруги. Наче природа була чимось насторожена і чекала.

Аніка принюхалася, намагаючись вловити запах магії, який мав би бути якщо якісь маги захотіли напасти на Індіру Роу, але нічого крім запаху нічного лісу, що складався із запаху сосен та трави Аніка не відчувала. 

Тепер все, що сталося в парку, здавалося Аніці лише плодом її фантазії. Але вона помахала головою, відганяючи від себе дурні думки. 

Нічого іншого крім того, щоб йти в середину не залишалося. Дівчина не припиняла дивитися у вікно, що знову видавалося звичайним вікном, за яким було порожньо. 

То що ж робити ? 

Чекати світанку ?

А раптом Індіра Роу там, всередині і потребує допомоги ? 

Якщо на світанку буде надто пізно ?

Хай йому грець.

До такого академія вартівниць її ще не встигла приготувати. Що ж вони мали робити в таких ситуаціях ? Покликати на допомогу, доповісти про ситуацію, чекати на рішення, а потім діяти згідно із наказом. До прірви це. Аніка не має тут допомоги і думати вона мусить сама. 

Раптом ззаду хруснула гілка і Аніка зірвалася з місця неначе переляканий заєць і побігла до будинків вже не турбуючись чи її помітять. Ну, хоч думати не довелося. Ззаду нічого, а вірніше сказати, нікого не було. Може, то лише якась лісова тваринка чи просто їжак намагалися пройти повз і Аніка дарма злякалася ?

Та вже було пізно. Аніка наблизилася до другого будинку, міцно схопилася за ручку дверей і потягнула на себе. Двері відкрилися надто легко і дівчина майже ввалилася в середину, ледь не впавши з ніг. 

Всередині було темно хоч око виколи. Проте це не завадило комусь збити Аніку з ніг. Дівчина стримала крик несподіванки коли гепнулася колінами на дерев'яну підлогу і швидко підвелася на ноги, а потім посунула у той бік, звідки пішов удар і міцно ляснула нападника.

Почувся стукіт, падіння, хвилина тиші, а потім темряву розрізало яскраве світло від електричної лампи.

Аніка протерла очі від яскравого світла і витріщилася на високу сіру істоту, яка стояла біля вимикача. 

- Їй богу, Аніко. Що ж це таке ?- запитала істота знайомим голосом і зняла величезний каптур. Аніка вражено викотила очі і почухалася в голову.

- Що це за жарти такі ?- запитала дівчина Індіру Роу.

- Я не чекала твого візиту серед ночі. І коли помітила якийсь рух в лісі то вирішила перестрахуватися,- пояснила вартівниця, повністю знімаючи сірий плащ. Під ним був її звичайний одяг, - той же що і попереднього разу. Індіра не виглядала заспаною чи стривоженою, тільки здивованою. 

- Я прийшла бо хвилювалася,- пояснила Аніка,- Але коли побачила сірий силует у вікні то була злякана.

- Гарно я це придумала, еге ж ?- весело запитала Індіра,- Цей плащ добре підійшов би аби полякати людей якби ті захотіли сюди сунутися та нишпорити. Люди тут бояться всяких невідомих монстрів.

- Дуже гарно придумала,- пробурмотіла Аніка, оглядаючи свої збиті коліна.

- Трохи пересталася, вибач, але ти так стрімко забігла в середину, що я подумала про серйозний напад на мене. В тебе точно хороший потенціал вартівниці,- додала Індіра з посмішкою на обличчі. Аніка ж не настільки хотіла посміхатися,- коліна боліли так, що аж пульсували. 

- Це я точно запам'ятаю до кінця життя,- пробурмотіла вона.

- То що ж сталося ? Чому ти прийшла серед ночі ?- допитувалась Індіра, засуваючи штори. 

- Я і Кенджі були в старій башті серед парку і коли ми зайшли в середину хтось безшумно зачинив нас, ще й так, що мені довелося лізти з вікна вниз аби відсунути засув на дверях.

- Це цікаво,- спохмуріла Індіра, уважно слухаючи Аніку,- Будеш чай ?

- Маленьке горнятко,- відповіла дівчина і вартівниця швидко зникла за дверима кухні. 

- І що ? Ти почула якісь сліди магії чи того фантома, Яна ?- питала Індіра, занята приготуванням чаю. Аніка підійшла біля кухонних дверей, спостерігаючи за рухами вартівниці.

- В тому й справа, що нічого. Нікого не було поблизу.

- А твій людський хлопець що ? Певне, злякався ?- просто запитала Індіра, безпомилково вгадуючи реакцію хлопця. 

- Ніякий він мені не хлопець,- почервоніла Аніка, махаючи руками,- Лише хороший друг.

- Саме тому пізно вночі він повів тебе на побачення в башту серед парку ?- з посмішкою запитала вартівниця і Аніка відвела погляд.

- Словом, ми злякалися. І пішли одразу додому, щоб перевірити чи з матір'ю Кенджі все добре.

- І все було добре ?- знову висунула свою здогадку Індіра.

- Еге ж. Та я не могла просто так заснути і вирішила одразу ж йти до тебе.