Розділ 32 "Тінь"

- А в тебе нема якогось заклинання, наприклад, для відкриття дверей ?- запитав Джей, походжаючи вперед та назад і напружено роздумуючи, що ж робити.

- Жодного,- розвела руками Аніка, ідей в неї також не було.

- А шкода,- засмутився Джей. 

- Хіба спробую зробити дірку в стіні. Тільки я не певна, що зможу пробити таке товсте каміння,- засумнівалася Аніка, торкаючись товстих кам'яних виступів. Оце і в пастку вони потрапили. Але романтичну, що не кажи. Лише Аніка, Кенджі, небо над ними і купа товстого каміння. 

- Краще не пошкоджувати стіни історичної будівлі, за це в нас можуть виникнути проблеми,- заперечив хлопець, явно не маючи бажання мати проблеми з поліцією через пошкодження чужої власності, а потім присів на підлогу. 

Романтична атмосфера зовсім зникла, змінилася на напружені думки щодо того як же вибратися звідси. Аніка також думала. Проте її думки були скеровані більше на те хто це зробив, ніж на те чому це все таки сталося.

- Думаєш, людина яка зачинила нас, все ще тут ?- запитала Аніка, на що Джей помахав головою.

- Не думаю. Поняття не маю хто і навіщо це зробив. І як нам тепер вибратись,- з розпачем сказав Джей. То був перший раз коли Аніка бачила його настільки засмученим. Сама вона ще трималася. 

- Може, це все таки Ян ? Може, погроз Індіри Роу для нього було недостатньо і він вирішив все таки нас провчити ? - обережно озвучила вона свої думки, очікуючи підтвердження.

- Не знаю. А раптом це хтось інший ? А що, якщо моя мама в небезпеці? Чи сама Індіра ? Може, сталося щось важливе? Чи от-от станеться, а ми сидимо тут ?- геть розхвилювався хлопець.

- Почекай тут,- сказала швидко Аніка і побігла сходами вгору, залишивши розгубленого Джея наодинці із своїми думками.

Там вона відчинила вікно, а потім обережно вилізла з нього. Після цього зосередливо виглядала усі маленькі виступи та камінці, а після цього почала спритно спускатися вниз, ковзаючи, але все таки тримаючись на стрімкій стіні башти. Завдання це було ненайлегше, але і ненайгірше з тих з якими їй довелося стикатися. Пара хвилин і Аніка швидко приземлилася на землі біля башти, а потім відчинила двері перед здивованим Кенджі. Вони були зачинені на зовнішній засув.

- Як ти це зробила ?- запитав він, шоковано виходячи назовні.

- Спритність рук і ніякої магії,- сміючись, відповіла Аніка. Вона могла пишатися своєю швидкістю і вмінням спритно лазити по стінах, яке не часто могла застосувати.

- Хотів би я тебе так зараз здивувати,- щиро відповів Джей, дивлячись на Аніку з гордістю. Дівчина могла собою пишатися, - у важкий момент вона не опустила руки і змогла визволити їх з башти неначе середньовічний лицар. 

- Треба швидко повертатися додому. Я хвилююсь за маму,- повернув її з думок хлопець і Аніка згідоиво кивнула. 

- Авжеж, йдемо,- відповіла вона, ковтаючи камінь горлі.

Їхня романтична атмосфера зникла ніби її і не було,- всю дорогу додому їх тримала напружена тиша де кожний думав про своє. Губи Кенджі були стиснуті в тонку лінію, а сам він був випростуваний та напружений. 

Від цього Аніка не наважувалася заговорити до нього і лише поглядала на його стривожене обличчя від часу до часу. Сама вона також тривожилася, але ця тривога не була така сильна як в хлопця. Може, те що їх закрили в башті було лише випадковістю ? 

Коли вони таки нарешті прийшли додому то там було тихо, жодних тобі слідів погрому чи ще чогось. Вже тоді Аніка спокійно видихнула. Лише в кімнаті Сари жевріло маленьке світло від нічної лампи, що, швидше за все означало, - жінка просто читає перед сном у себе в спальні. 

- Я піду до мами, запитаю чи все гаразд,- сказав Кенджі, піднімаючись сходами вгору. Було видно, що світло аж ніяк його не заспокоїло. 

- Гаразд,- тільки й зронила Аніка.

Хлопець постукав у двері матері, почув відповідь, що можна входити і з полегшенням запитав чи все було гаразд на що отримав ствердну відповідь, перекинувся з матір'ю ще декількома фразами, а потім зачинив двері і спустився вниз. Було видно миттєве полегшення на його обличчі від чого Аніці стало трохи краще. 

- З мамою все гаразд, я не розповідав їй про наші пригоди, щоб вона не тривожилась,- сказав він.

- Це дуже добре,- відповіла Аніка. Вона й справді так думала. От тільки залишалася ще одна особа про яку було варто хвилюватися, - Індіра,- От тільки я піду до Індіри. Гляну, чи з нею все гаразд.

- Вона ж не має мобільника. От чорт,- спохватився Кенджі, згадуючи про вартівницю.

- Отож. Краще перевірити,- вирішила Аніка.

- Тільки зараз вже дуже пізно. І дорога до неї лежить через ліс,- нагадав Кенджі.

- Я ж Вартівниця, Кенджі,- пригадала йому Аніка,- Мені не страшно ходити лісами вночі. І зі мною нічного не станеться.

- Ти певна ? - сумнівався хлопець.

- Так, не варто хвилюватися,- повторила дівчина. Всього лиш прогулянка звичайним людським лісом, нічого такого. 

- Я мушу залишитися з мамою. Сподіваюсь, ти не образишся на мене,- пошепки сказав хлопець. В ньому боролися дві думки, два бажання, проте турбота за маму була більшою, сильнішою думкою, ніж турбота про Аніку та Індіру. Все таки, ці дівчата не просто беззахисні люди, вони володіють магією, яка може їх захистити.