Розділ 29 "Інший бік"

Хлопець вимкнув ліхтарик на телефоні.

- Треба берегти батерейку,- тільки й сказав він. 

З очей Аніки покотилися пару скупих сліз. Нарешті вона це зробила. Розказала важку правду про себе, не втаїла нічого. Та ні Джей, ні Індіра не говорили таких слів, які казав вчитель Наоло " Бо ви і є сміття". 

- Оце так історія. Тягне на цілий роман,- натомість майже весело проговорила Індіра.

- Саме тому я постійно думаю і не бачу сенсу в тому, щоб повертатися назад, у свій світ,- нарешті зізналася Аніка. Джей глянув на неї здивованими очима. Він вважав, що знав історію Аніки, але тепер, коли він дізнався все, то не знав що й думати. Але про свою матір він також був певний ніби знає все, та насправді хлопець нічого не знав аж поки Аніка не з'явилася в їхньому житті,- З школою покінчено. Там вже, певне, всі знають правду про мене. Мені вже не стати вартівницею, а повертатися в "Останній листок" я також не хочу.

Знову ненадовго запала тиша, яка пасувала цій темряві, яка особливо згустилися тут, в лісі, між деревами. То був кінець. Кінець чогось, що трималося на хиткіій брехні, здавлювало груди. Тепер же прийшло полегшення. Все погане вже сталося і далі можна було йти без грузу старих помилок. Аніка ніби звільнилася та ще не до кінця розуміла це, зараз вона ніби проходила етап очищення. 

- Ти помиляєшся, Аніко,- помахавши головою, сказала Індіра.

- В чому ж ? Я знаю, що винна. Я знаю, що за брехню треба платити. І я плачу своїми стражданнями, своїми невдачами. 

- Звичайно, брехня нікого не прикрашає. Проте Метероліс вже не той, що був. Щороку все менше дівчат зі здібностями потрапляють до школи. Війна, новий час, інші обставини, - все це принесло свої корективи. Ще пару років Метероліс буде на плаву, але потім стикнеться з новою реальнісю лоб в лоб і тоді прийдуть зміни,- почала пояснювати спокійно Роу.  

- Зміни ?- стрепенулася Аніка. 

- Тоді парламент схаменеться, випише новий закон, який обговорять та засудять усі родовиті родини, чиї дочки навчаються в Метеролісі. Це буде скандал, шум, будуть дебати, але всі погодяться з одним, - або школа прийме чарівниць-простолюдинок, або буде змушена назавжди зачинити свої двері. Тоді не буде нових вартівниць і трояндова роща стане беззахисна. Тоді грубі, неосвідчені віськові будуть мусити стати на заміну вартівницям. Вони не жінки, вони не зможуть нормально подбати про це місце і роща ослабне, а з нею магія, яка живить нас.

- Ти думаєш ніби в мене буде шанс повернутися до школи ?- прошепотіла Аніка, несміливо піднімаючи погляд своїх заплаканих очей на чарівницю. В ній зажеврів вогник оманливої, солодкої надії. Невже є шанс ? 

- Це занадто довго, чекати стільки. І ти помиляєшся, якщо думаєш, ніби ти одна пішла на махінації аби там вчитися. Метероліс не відкриває своїх таємниць перед усіма. 32 роки тому стався подібний скандал і про нього знають лише вчителі,- Індіра пустотливо посміхнулася в темряві і якщо Кенджі не зміг цього помітити то Аніка вловила таку посмішку,- Інформація не витекла до учениць і залишилась суворо засекречена аби не псувати репутацію школи перед суспільством та родинами. 

- Та невже ?- прошепотіла Аніка, піднімаючись на ноги. Вона не могла в це повірити. Може, це сон ? Такого точно не могло бути. Поцілунок, фантом, ліс, Індіра, їхня розмова, - тут точно є сюрреалізм. Невже вона зараз прокинеться ? 

- Така чарівниця закінчила школу і стала вартівницею третього кругу. Доволі непогана кар'єра, - між тим продовжувала розповідати Індіра. 

- Я думала про це, чи був хтось настільки ж завзятий, як і я, в цьому питанні,- поділилась своїми думками Аніка. 

- Ти дуже смілива чарівниця, Аніко. І вартівниці потребують таких,- сказала Індіра і в її словах чулася щирість. Для Аніки це було більше ніж похвала, - ціле благословення, про яке вона і мріяти не сміла до цієї зустрічі і цієї розмови. 

- Вчителі дуже занепокоєні тим, що відбулося в головній священній рощі,- делікатно почала Аніка.

- Вони, певне, думають, що я мертва, еге ж ?- задоволено протягнула Індіра. Те, що в ній будуть нотки жартівниці Аніка і подумати не могла. 

- Так, в них є такі думки, але разом з тим вони шукають тебе,- сказала дівчина. Вона відчувала, що не зважаючи на все, просто мусить повідомити про це Індіру. Хоча, як ця вартівниця могла не здогадуватися, не знати про таке ? 

- Поганенько шукають, еге ж ?- з посмішкою запитала її Роу,- Коли стався напад ми були геть не готові. Чисто крива несподіванка, еге ж ? Нас було замало і хоч я билася як могла, роща дуже постраждала. Вони підпалили її, хотіли спалити геть усе. На мить я дозволила собі найгірші думки, що роща таки згорить і більше ніколи не відновиться і тоді маги втратять свою магію. В них залишаться лише жалюгідні краплини попередньої сили. А зі своєї енергії вони зможуть лише робити фокуси. Але я зоборонила собі так думати. Бо вони не знали, що цей дим отруйний. Я могла б померти там від того, що захищала все своє життя. Роща, що породжувала магію від пожежі породжувала смерть. Проте моя магія і мій кулон, вони мене не підвели і перекинули аж задалеко, сюди, в цей світ. Я була така слабка і поранена, що майже увесь час зализувала свої рани. Та я була спокійна, бо відчувала магію в своїх руках, могла нею користуватися, а це означало, що трояндова роща пережила пожежу і відновиться. А от щодо інших вартівниць, які захищали рощу біля мене, я зовсім непевна. Тут я так нудьгувала, - тинялася цим та іншими лісами бо мене жахливо дратує цей шум людських машин. А потім, в один із днів, я почула запах магії, досить сильний, такий, який міг би належити молодій чарівниці, яка використовує силу кулону аби краще контролювати свою магію. І я стала частіше заглядати в цей ліс, чекати і вичікувати аби все таки змогти побачити хто ж це тут. Так і знайшла тебе.