Розділ 28 "Не вартівниця"

То був сон ? Невже Індіра Роу справді могла бути жива ? Коли вона зникла ?! Майже два місяці тому. Її вже вважали мертвою, й не дарма. Після зухвалого нападу і відчайдушної битви вона просто зникла, без сліду й новин. Але вона була тут, просто перед Анікою. Жива-живісінька, стояла з легкою посмішкою, своїм незмінним кулоном яскравого, оранжевого кольору, набагато більшим ніж в інших ватрівниць. Та вдягнена вона була зовсім не як вартівниця, - в прямих джинсах і коричневому довгому топі.

- Індіра Роу ?- перепитала напів пошепки Аніка, з величезними від здивування очима, швидше саму себе ніж жінку, на що там ствердно кивнула.

- Так, я Індіра Роу.

До цього Аніка бачила Індіру Роу лише один раз, на першому курсі. То було в Метеролісі, - тоді щось сталося і вартівниця неофіційно прибула до школи. Але чутки про те, що вона знаходиться в залі для нарад вчителів, швидко поширилися школою і за годину про це знали всі. Школа загуділа, неначе вулик. Теорії народжувалися зі швидкістю світла, - напад, нова війна, погані новини, що тільки не придумували ? 

А коли вартівниця виходила зі школи в малу трояндову рощу то Аніка побачила її на власні очі. Тоді Індіра виглядала майже так само як і сьогодні. От тільки замість джинсів і топу на ній була її улюблена форма,- фіолетова довга блузка з широкими рукавами і довга спідниця, подібна до блузки, під якою були чорні штани.

На ній був то й же камінь, що й зараз, оранжевий, немов вогонь, він яскраво виблискував проти сонця і сама вона тоді, здавалося блискучою від сонця. На її шиї було ще пару менших каменів, - свідчення того, що вона перемагала чарівниць і вони визнавали її силу, віддаючи свої амулети, із своєю енергією. Її довге, русяве волосся було заптелене у високий хвіст, а вилиці обрамляли широкі пасма, підстрижені біля лиця. 

Та не це було головним. Найважливішою річчю, яка миттєво привертала увагу до Індіри Роу була її енергія, яка неначе била з неї ключем. Це була настільки непересічна сила, що не тільки дівчата з академії Метероліс, а й вчителі, були зачудовані незвичним шаромом вартівниці. Інакше і не могло бути. Індіра ж ніби й не помічала такої своєї особистості, не пишалася цим чи кічилась. І через це просто була чимось більшим ніж панною чи вартівницею.

Тут хочеш чи ні, зовсім інтуєтивно хотілося підійти ближче до Індіри Роу, поговорити з нею, схопити на собі її посмішку і отримати малесеньку часточку тієї буйної енергії, яка панувала в її тілі.

Згадуючи той момент, Аніка зовсім не могла повірити, щоб така жінка могла програти нападницям. Але все в житті трапляється. І це також трапилося.

Тоді, коли Індріа Роу приїхала, Аніка також піддалася тій її енергії, жадібно спостерігала за кожним її рухом по дорогу в трояндову рощу, теж хотіла зловити її посмішку, а потім стати такою ж, як вона.

Це було неможливо. Аніка сама добре усвідомлювала це й серцем і головою, а проте бажання було бажанням і Аніка відкинула його далеко від себе, розчарована тим, що ніколи не матиме такої сильної внутрішньої енергії і ніколи не досягне таких висот, яких досягнула Індіра Роу.

Головних вартівниць було 9 і 4-5 з них мусили постійно знаходитися в головній трояндовій рощі, щоб здійснювати дижур та захист. Решта виконували важливі завдання поза межами священної рощі. І хоч якоїсь головної вартівниці серед найвищих не було, формально вони всі були головними, все таки Індіра Роу була негласним лідером. 

То була захмарна, непідйомна для інших висота, тим більше для Аніки. Індіра Роу також навчалася в Метеролісі, потім в академії Мідделміст, а після цього неабияк показала себе двома руками служби в другому крузі священної рощі. І після цього була обрана до першого і найвищого кола священної рощі.

Звичайно, біля цього ходило багато різних чуток, що коли Індіра стане набагато старшою то змінить своє стновище, прийде щонайменше директоркою Метеролісу, а то й цілого Мідделміст, або хоча б вчителькою. 

Інші пророкували їй величезну політичну кар'єру в парламенті, або місце верховної жриці храму Трояндового Бога та все це були лише слова.

Індіра була вартівницею, такою, якої ще не знала священна роща. І виконувала вона такі завдання про які і думати було страшно, і знала більше за всіх та це всеодно не вберегло її від програшу в битві за трояндову рощу.

- Я чула слова цього безсоромного фантома,- сказала обережно Індіра,- Ти ж навчаєшся в Метеролісі ?

Аніка мовчки кивнула, а потім згадала про темряву, яка їх оточувала і сказала :

- Так, навчалась.

О, ні. Вона питатиме далі. Аніка це знала. З-за дерев показався слабкий промінь легко-блакитного світла.

- Аніко, ти тут ?- почули вони голос Джея і дівчина крикнула :

- Так, я тут.

- Твій друг ?- запитала Індіра. Вона не виглядала здивованою чи наляканою. Радше зацікавленою. Але чи можна було очікувати страху від настільки потужної вартівниці ?

- Так, Джей дуже допомагає мені...- сказала Аніка і замовкла, не бажаючи говорити непотрібні деталі. Допомагає, а ще поцілував її, ще й так, як ніхто й ніколи її не цілував. Але дурний фантом зіпсував цей момент своїми фантомними ревнощами і тепер за романтикою і слід загув. 

- Може розкажеш, як ти змогла потрапити сюди ? Навіть третій курс не вивчає такі техніки. Ти ж Бруа, так ? Я колись була знайома з Анеллою Бруа,- щиро сказала Роу, легко посміхаючись.