Розділ 27 "Втікач"

Тепер він не був просто Кенджі для неї. Як і вона перестала бути просто Анікою для нього, незнайомкою з іншого світу чи новою знайомою. Тепер це стало минулим.

 Вони цілувалися так довго,- просто не хотіли відірватися від губ один одного бо тоді треба було б думати, тобі реальність повернула б собі свої права. Тільки не зараз. Ще пару секунд. А поки що були тільки вони, їхні руки, тіла й губи, сплетені разом.

Після поцілунку вони не говорили. Просто важко дихали разом, все ще тримаючись за руки. Переривати цей момент зараз було б святотатством. Добре, що світла було так мало і Кенджі не бачив її розпашіле обличчя. Добре, що світла зірок було недостатньо аби Аніка помітила той блиск бажання в його очах який вимагав чогось більшого, ніж просто поцілунки в тіні ночі.

Вони були просто молоді і захмелівші, надто веселі і стільки емоцій, що зібралися в них, що з ними робити ? Треба було це кудись подіти. І цим місцем став поцілунок. Вони вклали туди все і тепер досі важко дихали, не в стані прийти до себе, все ще смакуючи свою післяреакцію. 

"А якщо поцілуватися так ще раз",- промайнуло в них в голові. Тіло, губи, розум, - все вимагало знову солодкого відчуття поцілунку, близькості, втамування бажання.

Це добре, що тут було холодно. Якби не холод, який витвережував, зупиняв, Кенджі не знав, як би все пішло далі. Він захопився. І Аніка, схоже, також захопилася. Не треба їм цілуватися знову, це ясно. Та що ж їй сказати ? В голові був приємний туман. 

Кенджі намагався вгледітися в обличчя дівчини, проте в Аніки була трохи прихилина вниз голова і вона закрила очі, приходячи до себе. Та раптом цей чудовий момент перервався, в кущах почувся шурхіт. 

Аніка завмерла, широко відкрила очі і напружилася, прислухалась, одразу змінилася. Її романтичні думки посунули вивчені інстинкти вартівниці. В руках з'явилося болючо рідне поколювання магії, яке змусило Кенджі здивовано відпустити її руку. 

Від часу появи в цьому світі Аніка лише пару разів користувалася своєю силою, одразу затямивши, що в світі, де людям не притаманні подібного роду здібності, ними краще не хизуватися. Та кожен з цих разів змушував Кенджі не дихати і лише заворожено, з деякою відстороненістю спостерігати за рухами дівчини.

Було враження, що їм здалося. Що в кущах нічого і нікого немає. Але цього разу Анку було не так просто обдурити. Вона, ніби одразу, повністю отверезіла, переглянулася із Кенджі і поспішила до кущів. Знадобилося лише вісім кроків і одного погляду зблизька, щоб все зрозуміти.

- Отже, ти знайшла собі нового хлопця !- почувся істеричний голос і з-за кущів вистрибнув хлопець, який змусив Кенджі дати кілька кроків назад із несподіванки. Аніка ж не відпустила. Вона твердо стояла на місці, не виказуючи свого переляку.

То не був просто звичайний хлопець із Кроувелла. Його сіра куртка і чорні штани були одягом з іншої епохи, або ж з іншого світу, а коротке світле волосся недбало стирчало в різні боки. Та не це було лякаючим. Його великі блакитні очі світилися не по людськи міцно, неначе він був не зовсім людиною. А погляд ? Цей погляд міг належати безумцю, фантому, але точно не простому хлопцю.

- Ти весь час стежив за мною, від самого початку,- нарешті здогадалася Аніка, роблячи вперед ще один малий напів крок.

- Звичайно, звичайно що так ! А ти не вчишся на своїх помилках,- самовдоволено викрикнув Ян. Він був надто розлючений, надто непередбачуваний, щоб підходити до нього так близько. Аніка ризикувала, Кенджі ж залишався позаду.

Втім, вони могли не боятися, що їх почують. Вечірка була в самому розпалі і п'яні молоді люди явно не турбувалися тим куди ж зникла Аніка разом із Кенджі. Всі все розуміли. Якщо хтось хотів усамітнитись, непомітно зникнути, залишитися з кимось на одинці то до цього не було жодних перешкод.

- Значить, я не просто так спала так довго, не просто так відчувала слабкість. Весь той час, - ти харчувався мною, витягав енергію, як і вдома,- сказала рівним голосом Аніка.

- Авжеж,- весело вигукнув Ян,- Тебе врятували квіточки, ці старі як світ троянди, їхня нечестива магія і ти здійснила стрибок сюди. Але я і встиг стрибнути за тобою. Ми ж привязані, пам'ятаєш?- підморгнувши, вказав на своє серце Ян.

- Отже, кулон в тебе,- знову рівним голосом резюмувала Аніка.

- Аякже. Я легко забрав його в тебе, коли ти лежала непритомна в парку. А потім цей знайшов тебе. Жалюгідне видовище,- з явною огидою говорив хлопець, недбало вказуючи пальцем на Джея.

Кенджі напружено роздумував що ж йому робити. В нього немає з собою нічого такого, що могло б допомогти в цій ситуації,- ні тобі ножа, бити чи чогось такого. Поліцію також не викличеш,- ситуація надто дивна. Та й і як почнуться перевірки документів то до Аніки буде надто багато питань. Що ж робити ? 

- Але коли я перенеслася сюди, а ти зі мною, то чому ти не наніс останній удар ? Чому не вбив мене ?- з явним нерозумінням запитала Аніка.

- Вбити тебе ? Ти погано слухала мене, дівчинко. Мені потрібна не дрібка енергії, а вся, до останньої краплини. Тоді питання вбивства відпаде саме по собі. Ти була надто слабка і я через це також ослабнув. 

- І ти весь час переховувався неподалік аби не втрачати канал свого живлення,- розуміла далі Аніка. Кенджі ж тільки будував свої здогадки, не відгукуючись. Що він міг зараз зробити ? Хіба що уважно слухати і спостерігати за кожним кроком недруга. Ось він,- ворог Аніки, причина, по якій вона потрапила у цей світ. Він існував, що вже було фантастикою, як і існування самої Аніки.