Розділ 26 "Вечірка"

Блакитна сукня була надто коротка. Це так. Проте, не для цього світу. Відображення у дзеркалі подобалося і водночас тривожило Аніку. Певне, цей момент був найбільш хвилюючим у її житті, не менше ніж момент, коли вона вирішила почати навчатися в школі з чужими документами.

А може, цей момент взагалі не був важливим. Проте можливість потрапити на так званий людський бал, просту вечірку, здавався Аніці чимось дуже особливим. Джей не просто так їй допомагав, а запросив із собою, а це означало, що він хоче з нею піти. І для цього Аніка не пошкодувала свого вільного часу аби знайти дрсить гарну сукню. Звичайно, довелося витратити ще трохи грошей, але воно було того варте. 

Сукня навіть не доходила до колін і відкривала її стрункі ноги, а босоніжки на невеликому каблуці доповнювали образ. Волосся Аніка розпустила і воно гарною чорнявою хвилею спадало на її плечі. От тільки білі корені надто явно відросли, відкриваючи її справжній колір волосся. Та кому тут було до цього діло ? Дівчина вирішила не морочитися із жодним макіяжем. Всеодно у цьому в неї немає ані косметики, ані навичок, як і бажання вчитися розмальовувати собі лице. 

Вдома, в своєму світі вона б ніколи не йшла на жодну вечірку, не вдягала б такі короткі сукні і точно не була б такою красивою. Там вона була б вартівницею. Могла б відчувати за себе гордість, постійну зібраність і відповідальність. А тут вона неначе стала копією Веланти. Цікаво, як там подруга ? Певне, сумує за Анікою, намагається дізнатися, що ж такого сталося і куди вона зникла, свариться з пліткарками, які вже рознюхали про те, що вона навчалася в Мідделміст під чужими документами, але її подруга точно не хоче в це вірити. Від цього на серці ставало неспокійно, сором захоплював думки і розливався шиєю неначе гаряча лава.

- Все добре, Аніко ?- запитав хлопець, спостерігаючи за нею з коридору.

- О, авжеж, так,- пробурмотіла Аніка. Що зроблено, те зроблено і тому треба залишити плітки для пліткарів, не думати про Веланту, яка живе своє краще, безтурботне життя. 

- Тоді пішли. Ми не спізнюємось, але вже пора виходити,- нагадав про себе знову хлопець. 

Джей також виглядав не так як завжди. Замість спортивних штанів на ньому були чорні джинси, біла футболка та чорна шкіряна куртка. Від нього пахло не тільки гелем для душу, а й дуже приємним одеколоном від якого Аніці хотілося йти ближче до нього. На руці хлопця красувався годинник, а волосся було модно вкладене неначе в хлопців з тих фільмів, де всі б'ються і той самий красунчик перемагає. 

Він посміхнувся, коли Аніка нарешті припинила дивитися на себе в дзеркалі та вийшла з ванни. Вони мовчки пішли з дому, не сміючи порушувати тишу, яка там панувала. Сара вже лягла спати, а вони запланували веселитися. 

Дорога була коротка. А може, так просто здалося Аніці. Вечірнє місто, наповнене світлом ліхтарів і співом птахів, трохи більше нагадувало їй Касо, ніж удень, проте гул проїжджаючих повз машин псував цю придуману дівчиною романтику.

Двоповерховий будинок був міцно освітлений і ще від входу було чутно музику.

- Ти готова ?- запитав її з посмішкою Кенджі.

- Готова,- відповіла Аніка і сміливо зайшла в середину за хлопцем. Музика одразу гучно вдарила їм до вух, у повітрі лунав запах алкоголю, чувся сміх. В середині вже зібралося пару компаній, які веселилися, робили коктейлі і жартівливо танцювали.  

Аніка розгубилася, її сміливість зникла. Вона посміхнулася одній із компаній і в знак привітання легко помахала рукою. 

- А ти не казав, що знайшов собі таку дівчину,- сказав один із хлопців, широко посміхаючись. Він був трохи нижчий за Кенджі, але виглядав небезпечно через велику кількість татуювань.

- Мені пощастило, Адріан,- відповів просто Кенджі і Аніка трохи розслабилася. Вона їм сподобалася, це добре. 

- Привіт, як справи? Як тебе звати ?- запитала її блондинка в чорній спокусливій маленькій сукні.

- Привіт, Аніка, а ти ?- відповіда дівчина, переборюбчи страх нових знайомств.

- Марі,- відповіла дівчина, широко посміхаючись,- Будеш Апероль, Маргариту чи може ром з текілою ?

- Мені найменш алкогольний напій,- з опасінням сказала Аніка.

- Тобі зроблю тобі Апероль,- вирішила дівчина,- Давно ви з Кенджі зустрічаєтесь ?

- Ми зустрілися тижні два тому,- почала Аніка, поглядаючи у бік хлопця. Той же показував щось у телефоні своєму знайомому у двох метрах від дівчини. Але через гучність музики було малоймовірно, щоб він почув розмову та допоміг, придумав, що казати. 

- Ого, швидко ви,- здивувалась Мері, витягаючи з холодильника лід. 

- Все було так несподівано, але він дуже милий,- додала Аніка, спостерігаючи як Марі швидко робить Апероль. Її рухи були не менш професійні ніж рухи місіс Маргарет за барною стійкою.

- А де саме ви познайомились ?- запитувала знову нова знайома.

- По дорозі до бібліотеки,- втрутився Кенджі, повертаючись до розмови і допомагаючи Аніці з відповідями.

- Оце так. Жодного тобі Тіндера чи Баду. Та ви скарб, любі мої,- сплеснула руками рижоволоса,підходячи ближче. 

- Дива трапляються,- із широкою посмішкою запевнив їх Кенджі.