Розділ 25 "Перехрестя"

Дні проходили надто швидко. Робота, сон, ранок та вечір, втома, знову ранок, сніданок, робота... Та в цьому були свої плюси,- не треба було переживати, брехати, боятися, що тебе викриють. 

- Метероліс там,- крізь сон бурмотіла дівчина.

Звичайно, Аніка не розповіла про себе всього, не вдавалася в деталі. Сарі це і не було цікаво. Вона впізнала свою, почула про школу, про навчання, про фантома, випадкове потрапляння сюди і розповіла яким чином можна повернутися назад, що треба почекати. Цього було достатньо. 

І Аніка вирішила не вдаватися в деталі як і Сара не розповідала деталей. В кожної могли бути свої таємниці. 

Інша справа,- це Кенджі. Хлопця цікавило все про школу, магію, материки, релігію, моду, думки, книжки та все інше, що тільки можна хотіти дізнатися про інший світ. І тут Аніка з легкістю вдовольняла його цікавість як і він її цікавість про Англію, життя, роботу, навчання і все таке інше. 

Вона бачила його очима друга і вважала, що й він дивиться на неї, бачачи подругу, проте слова місіс Маргарет це зіпсували і нові думки поступово, день за днем, заполонювали голову Аніки. 

- Метероліс, Аманда,- ще трохи шепотіння.

Цей світ був інший, цікавий, чудовий, прекрасний тим, що тут не треба було вдавати з себе родовиту панну із династії Бруа аби щось отримати. Вистачало просто бути дивакуватою для інших людей Анікою, дівчиною з малесенького села, яка приїхала в Кроувелл на пару тижнів і вирішила трохи попрацювати. 

Та разом з тим Аніці бракувало того дивного, чудового відчуття, поколювання магії в руках, що заполонювало шкіру і проникало в кров, в саму суть її єства. 

- Ян,- одне коротке ім'я, що означало так багато.

Цей світ вона знала, поки що, з гарного боку і не хотіла, навіть боялася копати глибше. Кенджі сказав, що в них також є війни, жорстокі і кровопролитні, які захопили східну частину Європи, а також далекий від Англії схід. Що в них також є багато бездомних, крадіїв, вбивць, маніяків, побутують плітки про відьом та чорних практиків, культи, що досі займаються людськими жертвоприношеннями та інші теорії, в які важко повірити. Людей, які тільки починають говорити про таке, називають безумцями, сміються з них. 

Та разом з тим, життя, що точилося в Кроувеллі геть не нагадувало все те, про що говорив їй Кенджі. Тут було тихо, спокійно, неначе вдома, в готелі «Осінній листок».

Тому новий день приносив все ж ті ж, вчорашні думки, які Аніка не могла відігнати від себе навіть на роботі. 

- Про що це ти задумалась, Аніка ?- запитала місіс Маргарет, спостерігаючи за тим, як дівчина вже 5 хвилин натирає один і той самий келих. 

- Про своє, про дім,- пробурмотіла Аніка і хутко взяла наступний келих. 

- А батьки в тебе є ?- запитала жінка.

- Вже нема, померли недавно,- швидко відповіла дівчина. То була майже небрехня. Її батьки й справді померли. Тільки вже досить давно. 

- О, важко сиротам в цьому світі. Може, десь в іншому світі й краще, але тут ні. Якщо хочеш, то можеш працювати в мене постійно, але тоді мені треба твій паспорт і довідка про допуск на роботу в гастрономії,- співчутливо додала жіночка, явно задоволена своєю працівницею. 

Паспорт ? Довідка ? Таких речей Аніка точно не мала. Звичайно, вона вже жила з фальшивими документами в Метеролісі, але це не призвело до чогось хорошого. Тому тут не варто й пробувати. 

- Я маю повернутися додому,- сказала твердо Аніка. Але ця твердість була фальшивкою, частиною тієї фальші, яка мусила бути, щоб не перейти з категорії дивної до категорії безумства. 

Вона звідти, значить там їй і місце. Якби якийсь інший бог хотів би, щоб вона народилася в іншому світі то подбав би про це. Але ж її вибрав Трояндовий бог, який наділив її руки та органи чуття магією. Значить її місце там, в Антарісі. 

- А ти хочеш повертатися ? Невже наш маленький Кроувелл не зачарував тебе ? - щиро запитала місіс Маргарет. Вона виросла і народилася в Кроувеллі, тут зустріла своє щире, але не перше кохання, одружилася, народила трьох дітей і побудувала разом з чоловіком бізнес, який приносив гроші, радість і важку щоденну роботу.

- Зачарував. 

- Але ти всеодно поїдеш ?- перепитала жінка.

- Так, піду,- твердо сказада Аніка. Та в середині щось опиралося такому рішенню. Якась прив'язаність вимагала залишитися тут, жити своє краще, вільне життя. "Тут все може бути по-іншому",- зрадницько шепотів її внутрішній голос. 

Занадто скоро це місце ставало чимось більшим ніж просто випадковим домом на пару тижнів. 

Та Аніка вирішила полишити такі думки. Вона стала ще швидше витирати склянки. Може, це була помилка, але що з всього, що вона робила за останні 4 роки не було помилкою ?

- Як справи на роботі ?- запитав її Кенджі, коли Аніка тихо відчинила двері і плюхнулася на диван.  

- Дуже багато людей, я навіть не відчуваю своїх ніг,- тільки й сказала вона, закриваючи очі. 

- Будеш свіжовитиснутий сік з моркви, бананів і апельсин ? - запитав хлопець. Він вже зробив свій кулінарний шедевр і тепер мив всі мільйони частин соковичавлювача.