Розділ 20 «Трояндовий герб»

Якщо Сара і намагалася виглядати здивованою  то швидко припинила ці спроби, опустила руки, які тримала біля шиї, а потім просто посміхнулася. Її зелені очі були спокійні, а обличчя розслаблене.

- Так, мені є що сказати на цю тему,- нарешті сказала вона і стала збиратися з думками з чого б то почати.

-  Але чому ? Чому, коли ви побачили мене вперше, ви ж одразу знали звідки я,- відказала Аніка, дивлячись в очі жінки. Їй було всеодно, що її одяг надто мокрий після прогулянки під дощем, що вони тільки но зайшли в будинок і що вона одразу запитала в лоб : «Чому у вашій спальні висить шестигранний трояндовий герб ?» Вона б так не вчинила, одразу допомогла б бідолашній, якби Сара випадково потрапила в її світ. Чи ні ?

Аніка ж була не просто в звичайному одязі, який всеодно відрізнявся від одягу цього світу, а ще два дні тому Аніка була в шкільній формі Метеролісу, яку неможливо переплутати. Але Сара тоді змовчала, як же так ?

-  Звичайно-звичайно, я одразу знала звідки ти, але і ти, Аніко, мене зрозумій,-  жінка кинула погляд на Кенджі, свого сина, а потім знову подивилась на Аніку,- Ти також маєш зрозуміти те, що я ніколи не розказувала про це моєму сину.

- І чого ж ще я не знаю, мамо ?- запитав Кенджі, але тепер то було трохи риторичне питання. Здається, він багато чого не знав про свою матір і тепер йому залишалося стояти біля дверей, ховаючи руки в кишені та чекати поки його матір щось розкаже. Але, хіба, тільки те, що вважатиме за потрібне.

-  Так, я пов’язана з Алларіелем,- світом магії, яка почалася від троянд із священної рощі. Там, де моє життя вже давно завершилося. І я вже не маю до нього жодного стосунку.

- Але тоді ця книжка зі старими казками Алларіелю і те, що я помітила у вашій спальні,  - шестигранний трояндовий герб, ви все ж таки пам’ятаєте всі ті дні коли були там, з нами,- впевнено сказала Аніка. Ну як же можна забути свій справжній дім ?

Такого просто не може бути. Вона відмовлялася в це вірити і те, що Сара зберігала ці речі говорили про те, що дівчина все таки мала рацію. Але чому тоді Сара заперечувала ? Чому не розповідала далі ? Хоч вбий, Аніка точно не пам’ятала такого гербу в школі. Він, без сумніву, належав до старовинної геральдики проте Аніка не вчила про подібний герб на лекціях історії, або щось пропустила.

 Тепер Аніка розуміла, що той запах, який вона відчувала в домі, -  солодкий і прекрасний, був не лише запахом чистоти, освіжувачів повітря чи  квітів, -  то ще був запах магії, який ніяк не зникне, як не намагатиметься чарівниця. Навіть якщо чарівниця втратить здатність чаклувати то цей ледь вловимий простій людині, але чіткий для іншої чарівниці, запах, всеодно буде наповнювати приміщення в якому живе чи працює чарівниця, сигналізуючи, - вона сильна.

- Але як само ти пов’язана ? Я думав, що ти народилася в Лондоні,- сказав Кенджі. Тепер він заплутався і майже нічого не розумів. Невже його матір насправді незнайома йому людина ?

- Я навчалася в Метеролісі і мала стати видатною, великою вартовою, проте доля моя склалася інакше,- почала свою розповідь Сара. Вона вже не стояла в дверях, а присіла на зручний диван у вітальні, уважно дивлячись на сина та Аніку. Слова давалися їй важко, ніби вона взагалі не хотіла згадувати той час і від цього в Аніки було погано на серці, проте цікавість вимагала слухати далі,-  Одним із моїх завдань було потрапити сюди, на Теліус, так ми називали Землю, - немагічна земля, якщо перекладати. І проблема не в тому, що тут немає священної трояндової рощі, зовсім ні. Проблема в тому, що люди в цьому світі пішли зовсім іншим шляхом розвитку, - технологічним. Час від часу вартівниці високого рівня отримували такі серйозні, таємні завдання і спочатку мені тут зовсім не подобалось, а потім, коли я черговий раз потрапила сюди то закохалась в твого батька,- Сара тепло глянула на сина,- і залишилась тут. Банальна історія проте я вирішила, що краще порвати всі контакти з Алларіелем, - моїм рідним світом, землею, що благословенна магією. Звичайно, служба в мене було надто важливою, щоб мене відпустили просто так тому довелося трохи похімічити і інсценувати свою смерть, а потім почати нове спокійне життя в Англії, - єдиний край, в який я настільки закохана.

Сара закінчила свою розповідь і Аніка й Джей деякий час мовчали, пережовуючи почуте. Все видавалося дурною фантазію придуркуватого фантазера проте очі Сари не брехали, - вона казала правду.

- А мій тато, він знав про твоє походження ?- далі питав Кенджі. Йому треба було знати.

- Дізнався, але не одразу. Спіймав мене на якійсь дурниці і став випитувати чому я не знаю про теорію Дарвіна. От я і розказала йому правду. Спочатку він не міг повірити, а потім прийняв все так як є.

- А мої бабуся та дідусь ? Вони є в мене, в іншому світі ?- питав далі хлопець.

- Боюся, вони вже давно померли,- відповіла спокійно Сара. Жодного жалю в голосі. Оце так.

- А в тебе були брати чи сестри ?- далі питав її син.

- Жодних братів та сестер,- відказала вона.

- Але магія, магія, вона ж, напевно, працює ? Я так боюся якщо залишусь тут надовго, в світі де немає священної трояндовий рощі та уже не зможу повернутися назад,- втрутившись в їхню розмову, поділилася своїм страхом Аніка. Її очі блищали від сліз, які вона стримувала.

- Не варто так хвилюватися про магію,- заспокоїла її Сара, встаючи з дивана,- вона житиме в тобі, сочитиметься з твоїх рук, наповнюватиме все навкруги, але з часом ти втратиш здатність нею користуватися. Та не за декілька днів, - щонайменше пів року.