Розділ 19 " Периферія мрій"

Вийти з лісу не було таким вже й простим завданням, але Аніка таки дала раду. Пів години блукань, хвилин сорок, а може й годину, і вона була серед тиші міської вулиці, щоправда, із зовсім іншого боку міста. 

Це дещо ускладнювало завдання із потрапляння до бібліотеки, проте Аніка була позитивно настроєна, допоки не минула пару ідентичних кварталів. Тепер і настрій щодо повернення у свій світ вже не був таким певним і радісним. Якщо вона не може знайти просту бібліотеку то як же зможе повернутися додому ? 

Аніка зупинилася і оглянулася довкола. Сонце почало ховатися за хмари, які несподівано закрили ясне небо. Треба було поспішати. Невже знову буде дощ ? 

Дівчина пішла далі, дивлячись на групу молодих дівчат із різнокольоровими рюкзаками. Школярки ? Напевне. Може, вони знають як дійти до Центральної бібліотеки ?

Аніка непевно підійшла до них, але дівчата навіть не звернули на неї уваги, голосно переговорюючись між собою. 

- А чи далеко звідси до Центральної бібліотеки?

Та дівчата знову не помітили її. Вони дивились в ті штуки, яку так любив Джей і голосно сміялися. Телефони. Що ж такого цчкавого там було ?  

- Як пройти до Центральної бібліотеки ?- знову, голосніше запитала Аніка.

Але вони знову не почули. Тоді дівчина вже подумувала кинути цю затію і далі тинятися вулицями, сподіваючись знайти бібліотеку самотужки. Проте вирішила спробувати останній раз, із повним напором. 

Аніка легко перегнулась через руки дівчат із телефонами і сказала просто в обличчя одній із дівчат.

- Вибачте, допоможете ?

Дівчата здивовано глянули на неї, згори донизу і все таки відірвалися від своїх телефонів.

- Ну ? - щапитала одна із них, піднявши брову. 

- Як дійти до Центральної бібліотеки ?

Білявка глянула на брюнетку і закотила очі.

- В тебе що карт немає в телефоні?- запитала зверхньо вона.

- В мене телефону нема,- зізналась Аніка.

Тоді вже всі дівчата переглянулися між собою і вираз їхніх обличь говорив про здивування та відразу.

- Ти типу з екологістів чи сектантка якась ?- запитала брюнетка.

- Ніби то ні,- сумніваючись, відповіла Аніка. Вона не знала хто такі екологісти чи сектанти, але відчувала, що це певні групи людей, які точно відрізняються від цих дівчат. 

- Поверни праворуч, коли дійдеш до мідного фонтану то поверни ліворуч і там буде Центральна бібліотека,- пояснила білявка.

- Щиро дякую,- відповіла Аніка і поспішила геть від дівчат.

- Туристи,- почула вона манірний коментар, але вирішила нічого не відповідати і не ображатися, а просто швидко йти далі. 

Сонця на небі вже майже не було видно, але, судячи з його розташування, була година 16 і людей на вулиці значно побільшало. 

Вони поверталися додому після робочого дня і Аніка із задоволенням розглядала різноманітні наряди цих людей та їхню дивну манеру спілкування, яка не передбачала відпускати телефон із рук...

Що, якби вона сама стала частиною цього світу ? Змогла б так чудернацько вдягатися, ходити на роботу як ці люди чи Джей, їсти оте морозиво і далі що ? Що ж далі ? Тримати в руках цей телефон ? Тут не було магії, не було буйства природи, тут ранок не починався із відчайдушного співу птахів, тут було щось своє, але воно було зовсім чуже Аніці і вона зовсім не була певна, що хоче дізнаватися душу цього світу.

Такі роздуми і привели її до мідного фонтану з якого ледь капала маленька цвірка води. Тим не менш, на дні фонтану води було куди більше, а під водою лежали невеликі жовті монети.

До фонтана підбігла невелика дівчинка в рожевих штанах і голосно сказала :

- Хочу стати феєю,- а потім кинула монетку у фонтан. Та з плюскотом вдарилася об дно, а подруга малої запротестувала :

- Треба казати бажання про себе, щоб ніхто не чув !

- Ой ! Я забула ! І що тепер? Думаєш, не збудеться ?- розчаровно вигукнула мала. 

- Або збудеться набагато швидше,- з легкою посмішкою сказала їм Аніка і віддала дітям невеликий бутончик, який вона створила, перевіряючи свою магію, ще тоді, в лісі, - Це незвичайна квітка і вона дісталася мені від справжньої феї-чарівниці.

- Від Блум ?- вражено запитала друга мала.

- Ну що ти, квіти могла створювати лише Флора,- дорікнула їй перша і вони вичікуюче подивилися на Аніку. Та поняття не мала хто така Флора, а головне, що таке мультики. Але добре знала, що воно таке,- дитячі мрії. Тому Аніка серйозно кивнула і сказала,- Так, вона просила передати це вам.

Очі дівчат загорілися від цікавості та радості.

- І що тепер нам робити із цією квіткою ?- запитали вони.

- Поставте її у воду, а завтра посадіть в мокру землю і виросте неймовірної краси трояндовий кущ.

- Чарівний ?- допитувалась перша.

- В певній мірі,- відповіда Аніка. 

- Дякуємо,- радісно викрикнули дівчата, підстрибнули догори із радості і хутчіше побігли додому аби поставити маленький бутон у воду. Аніка посміхнулася, дивлячись їм у слід. Що ж, принаймні вона виконала маленьке дитяче бажання і якщо вона опиналася біля цього фонтану у цьому ж місці то, може, він і справді робочий.