Розділ 15 "Межа реальності"

-Тобто ти не збирався чинити мені зло ?-ще раз перепитала вона, потираючи очі від сну, поки брюнет потирав місце на лобі, куди потрапила злощасна книжка, яку кинула дівчина.

-Ні, чи я схожий на поганця ?

- Хто ж тебе знає,- з підозрою сказала Аніка. Її надто боліла голова, що думати.

- І чому ти розмовляєш з таким дивним акцентом ?- Кенджі навіть не намагався підійти ближче. Ще б пак. З такою силою отримати книжкою, яка, між іншим, не надто легка.

-Це ти розмовляєш з дивним акцентом, а не я,- відповіла вона і високо задерла голову,-Як я сюди потрапила ?

-Ти лежала в провулку, без свідомості, і я не зміг тебе розбудити. Взагалі ти прокинулась, але говорила якісь небелиці і я вирішив допомогти. Довелося забрати тебе з собою на роботу, сьогодні весь день лив дощ, ну як дощ, ціла велика буря,- в нього самого змішалися думки через бурхливу реакцію цієї незнайомки.

- А наскільки ми далеко від Еверволу ?- запитала обережно вона, приглядаючись до Кенджі.

- Якого ще Евервола ? Ми в Кроувелі, ось що,- пробурмотів Кенджі. Вся ця ситуація подобалася йому ще менше. І якщо ця дивна незнайомка зараз його розігрує то їй буде непереливки за це.

-Там вже нічого не залишилося ?-запитала вона і посмутніла,- Я думала, що могло б означати те світло...

-Де нема ?-не зрозумів він,- І яке ще світло ? Ліхтарів ?

-Садок, хутір, цвинтар,- нетерпляче почала вона, - Там я була коли впала в забуття.

-Тут немає садків, хуторів чи цвинтаря. Ти лежала в провулку, що веде в парк,- терпляче повторював хлопець.

- Що ще за парк ? Маленький, закинутий і з гробами ?- оживилась вона.

- Ні, жодних гробів. Лише трохи кленів, беріз, дубів…

- То ви називаєте цей величезний ліс парком ?- обурилася вона і Кенджі зітхнув. Вони ніби й говорили про одне й те саме, але нічого не було ясно чи зрозуміло. Що ж воно таке ?

- Я б не сказав, що парк, який можна обійти за 15 хвилин це величезний ліс,- сказав скептично він.

- 15 хвилин ? Мені знадобилося більше 3 годин аби знайти Еверволл. Дурниці ти верзеш,- знову обурилася Аніка.

- Тоді я проведу тебе в парк, коли дощ закінчиться і ти сама переконаєшся,- здався хлопець. Він вже зрозумів, що доводити щось словами безкорисно.

- От і добре,- відказала вона, складаючи стару скатертину.

- А я можу дізнатися твоє ім’я ?- обережно запитав він.

- Аніка мене звуть,- подала тихо голос дівчина, одразу посмутнішавши,- А тебе як ?

- Кенджі, Джей Кенджі. Будемо знайомі.

Між ними запала пауза. І тоді Кенджі запитав знову :

 - Ти з місцевої школи чи може коледжу ?

- Зі школи,- відповіла Аніка.

- Старшої чи середньої ?- допитувався хлопець.

- З Метеролісу,- пробурмотіла вона, дивно витріщаючись на хлопця. Якої ще середньої чи старшої ?

- Якої це ? Де це вона ?- бурмотів хлопець.

- За лісом, де ! От же жартівник,- помахала головою Аніка.

- Ліс звідси далеченько, а тих містечок я не знаю,- відповів ображено хлопець,- А одяг твій ? Це карнавал якийсь чи може косплей на якогось аніме персонажа ?

- Карнавал ? Що ? Косплей ? Поняття не маю що таке цей ваш косплей і де його можна купити. Це форма моєї школи, Метероліс. Про неї ти точно чув,- поважно пояснила Аніка. Оце дивака вона зустріла !

- Жодного разу,- помахав головою хлопець.

- Жартуєш,- вигукнула Аніка і її голова заболіла сильніше. Все таки цей Ян добряче її зачепив її ж магією. В яке ж глухе село вона потрапила після того удару ? В Аніки не було ідей.

- Жодного разу,- помахав головою хлопець.

- Жартуєш,- вигукнула Аніка.

- Жодних жартів, якщо тільки ти не жартуєш, - відказав Кенджі.

Вони мовчки дивилися один на одного.

- Гаразд, перевірю в інтернеті цю твою школу,- сказав хлопець і ввімкнув свій айфон, а потім набрав в гуглі запит : «школа Метероліс», проте нічого путнього не знайшов,- В інтернеті нічого не має про твою школу. А може ти пам’ятаєш адрес ?

- Звичайно. А в чому це ти перевіряєш ? – ткнувши пальцем в телефон, запитала Аніка.

- В своєму телефоні, в інтернеті,- відповів Кенджі. Ця дівчина точно велика дивачка, - вирішив він.

- В чому ? Це що новий прийом такий? Мені точно погано,- вирішила Аніка, закриваючи очі та нахиляючись назад аж поки не обперлася на спинку дивана.

- В тебе немає телефону?- із здивуванням запитав хлопець.

- Не вчила ще такий прийом. І він в тебе, бачу, не дуже добре виходить,- мудро відповіла Аніка і в хлопця злегка відвисла щелепа.

- Це не жоден прийом. А мобільний пристрій,- терпляче пояснював хлопець.

- Гаразд, розкажи мені більше що це таке, ці ваші мобільні пристрої і я розберуся що тут у вас відбувається,- гордо відповіла Аніка.