Частина Друга Розділ 11 «Новини»

- Може ти знаєш якусь історію, Аніко ? Ти рідко розповідаєш про своє місто,- запитала Аніку Валента. Подруга зовсім не помічала того як Аніка змінилася на обличчі. Але якщо інші не помічали нічого то для самої Аніки зміни були разючі. Воно і не дивно, - хвилюватися одним, а почути випадкову історію зовсім про інше. І ще й таку, що світ з під ніг вибиває.

- Та я майже не чула таких історій,- ледве відповіла Аніка, стараючись дихати. Зараз їй точно не хотілося сенсацій. Дівчина все таки доторкнулася свого «щасливого» кулона, відсмикнула руку і трохи заспокоїлася. Нічого не сталося. Але чи мало щось статися ?

- Що це з тобою ? Невже злякалася такого ?- переможно запитала Лана Кронекер. Тільки ця дівчина в золотистому помітила дивну зміну в Аніці хоча й не могла зрозуміти що до чого.

- Та ні, повітря важке через таку кількість свічок,- прошепотіла Аніка, стараючись тримати спокійний вираз обличчя на лиці. Їй так хотілося торкнутися свого щасливого кулона але тепер вона не була певна в тому, що він приносить щастя.

Дівчата переглянулися між собою. Свічок тут було запалено зовсім небагато, навпаки, менше, ніж завжди, щоб створити темну атмосферу. І дівчата це розуміли. Невже Аніці й справді зашкодили свічки ?

- Що ж, наступну історію спробую розказати я, - махаючи руками, голосно повідомила Розалія Бель і дівчата знову почали заспокоюватися, звертаючи увагу на нову розповідачку історій.

- Я краще пройдусь до вбиральні,- прошепотіла Валенті Аніка, стараючись не слухати нові оповіді, які могли привести до нових неприємних відкриттів. Подруга кивнула головою, захоплена в нову розповідь, а от Аніка вирішила, що вже й не повернеться сюди.

Дівчина тихо висковзнула з-за крісла, обминула дівчат, які сиділи та стояли поруч і вийшла за двері, безшумно причинивши їх за собою. Аніці й справді треба було вийти аби нарешті згадати як дихати та думати. А ще було б добре все таки заспокоїтися.

Коридор зустрів її тишою та приємною напів темрявою, сьогодні тут не горіли свічки та факели так ясно як завжди. А все довкола було більш тихе аніж можна було б подумати. Та якби не всі ці хвилювання, всі ці моторошні темні думки, Аніка б і не помітила цих ледь помітних чи несуттєвих змін.

Та зараз вона й справді почувалася погано. Аніка почала голосно дихати, закрила очі, а потім звела руки догори. Це допомогло зняти паніку та знову почати думати. Навіть якщо таке й сталося з нею, то що ? Навіть якщо весь цей час за маскою друга ховався холоднокровний фантом, це не означає, що все пропало. Може, якщо несподівано та різко викинути кулон, то все пройде саме по собі ? Дурниця. Але невже милий та добрий хлопчик Ян міг так довго приховувати своє власне лице ?

Як би там не було, вона знайде спосіб виплутатися з цього, а якщо ні то стане новою трояндою в безкінечному саді Трояндового Бога. А зараз поки що точно рано здаватися.

Думаючи над історією Вероніки, ноги самі несли Аніку в дамську кімнату, але тут вона зупинилася, подумала і передумала. Якщо ж її положення гірше ніж вона гадає тоді можна не боятися і все таки ще трошки ризикнути, а все ж таки дізнатися що ж воно таке тут коїться.

Аніка не була балуваною дитиною, знала що таке важка робота, самостійно зароблені гроші, образливі слова, сум, печаль, бідність. Але саме це все зробило її дівчиною, якій стало до снаги обдурити цілу школу і вчитися тут вже третій рік. А це означало, що на щось вона все таки здатна.

І з цими всіма позитивними рисами характеру поруч йшли й негативні, такі як надмірна тривожність, надумування та хвилювання. І врахуючи все, що відбулося, Аніка просто не могла не знати, що ж воно зараз робиться.

Ноги самі понесли дівчину в бік вчительського крила. Тиша, що панувала навколо була така болючо гучна, що навіть звичайні кроки дівчини здавалися надто голосними і тому Аніка старалася йти ще тихіше, повільно крадучись.

Чи варто було робити те, що вона задумала ? Аж ніяк. Чи ще можна було відмовитися від цього імпульсивного плану ? Аякже. Чи передумала Аніка ? Звичайно, що, ні.

Язики світла показалися з-під дверей зали для вчительських нарад і Аніка зупинилася та завмерла. Що ж далі ? Вона справді буде підслуховувати ?

Аніка оглянулася, боячись, що якась з дівчат, вийшла за нею і тепер стане свідком її гріхопадіння. Проте позаду, в майже темному коридорі, нікого не було. навколо стояла мертва тиша і лише тихі звуки голосів у вчительській залі для нарад, нагадували Аніці чого вона сюди припхалася.

Дівчина завагалася, знову почала метатися між своїми рішеннями, а потім все таки вирішила та із всією впевненістю, яку тільки може мати молода студентка, рушила вперед.

Дівчина хутко забралася вверх сходами, потім привідкрила двері в стару комірчину і зайшла в середину. План, звичайно, був ризикований і дуже безумний. Колись Аніка спізнилася на лекцію і Зелія Корре змусила її добряче вичистити цю комірчину після лекцій. Таким було її покарання. Тоді Аніка віддалено чула голоси викладачів, які заважали їй як слід зосередитися на прибиранні та зануритися в собі, але тепер це маленьке знання того, що ця комірчина ідеальне місце для підслуховування, стало Аніці в пригоді.

Звичайно, все було не так просто. Аби дійсно щось почути треба було тихо та без помилок перелізти через тонке поруччя, а потім завмерти та дослухатися. Пара невдалих рухів і шум від падіння одразу видасть, що тут хтось є. Тож Аніка не мала права на помилку.