Розділ 10 «Шукаючи слова»

Знову була тиша. Спочатку дівчата не знали як реагувати на історію Феніли Пенн, проте швидко зал знову загув дівочими голосами. Це було воно, - дівчата сперечалися про те, що історія була лише плітками, які ходили Метеролісом і що такого не було, а інші пригадували історії своїх сестер, які розповідали вдома таку ж саму історію, тільки з перекрученими фактами. Була ця історія правдою чи ні, зараз було неважливо. Головне, що дівчата відволікли себе й забули про тривоги, яку окутали Метероліс.

Але таке обговорення тривало не довго і дівчата почали сперечатися на нову тему, - хто ж все таки буде розповідати наступним і, не довго думаючи, в перед вийшла Лана Кронекер.

Її золотистий кардиган, чорна блузка і довга золотиста спідниця, яскраво виблискували на фоні свічок. Якщо Лану Кронекер можна було порівняти із свічками то вона була найяскравішою свічкою в цій залі. Дівчина махнула рукою і запалила більше свічок біля себе аби вони яскравіше освітлювали її обличчя, проте цей ефект вийшов надмірним,- дівчат засліпив блиск одягу Лани. Навідміну від інших Лана Кронекер не боялася уваги і завжди жадала її, але цього разу переборщила.

- Ти надто яскрава, подруго,- сказала їй Розалія Бель, пркриваючи обличчя руками і Лана роздратовано клацнула пальцем, щоб погасити декілька свічок. Лана почекала хвилину аби дівчата закінчили свої обговорення і вона почала розповідати свою історію в повній тиші.

- Що ж, моя історія не пов’язана зі школою,- надто вже серйозним тоном почала вона,- Вона буде про Гліфорд. Місто це, як ви знаєте, велике і старовинне, хоча й не столиця. Але тим не менш місто настільки цікаве й повне таємниць, що я ні разу не жалкую про те, що там народилася,- на цій фразі Валента багатозначно глянула на Аніку, але Лані Кронекер було всеодно і вона продовжила, - Я не буду переказувати якісь плітки, які сталися незрозуміло з ким та незрозуміло коли, просто розкажу ситуацію через яку й тут, в школі, я часом не сплю ночами. Почалося все теплого вересневого дня, коли я ще тільки уявляла себе студенткою Метероліс і неспішно навчалася вишуканому письму, важливій географії та приділяла час іншим делікатним наукам. Серед всіх тих уроків у мене був свій дорогоцінний час і тоді коли всі веселі дитячі забави поступово ставали мені нецікавими я принадилася до маминої бібліотеки. Вона в мене панна сильна та вольова тому на її полицях не було місця для ніжних, добрих та світлих книг. Навпаки, - полиці кишіли легендами та страшними байками, які мене зовсім не вражали та не лякали. Я читала їх заради приємних мурашок на шкірі перед сном і злегка страшних фантазій, не більше. Проте коли товсті томи з легендами та міфами закінчилися, я взяла потріпану дешеву книжку, яку моя мати купила хіба із жалості до бідолашних вдов війни і стала її читати. Очі мої тоді як ніколи противилися цьому заняттю і я думала, що це через бридкий вигляд книжки. Пахла вона мишами та щурами, декуди їй не вистачало сторінок, деякі були порвані майже повністю, а не ще інших слова були нахабно замальовані вугіллям. Тим не менш я вирішила прочитати цю химеру, - вона була тонка і якщо знаходилася в бібліотеці моєї матері то все ж таки мала якусь цінність. Чим більше я занурювалася в текст тим сильніше мені хотілося забути все, що я прочитала. То виявилось розслідування. Не видумане, - правдиве. В Гліфорді тоді зникали діти років 3-4 і ніхто не міг з’ясувати що ж саме ставалося з ними. От ця книжка все й пояснювала. Діти зникали лише по двоє-троє на рік але вже 5 років підряд, саме тоді коли приїжджав Червоний цирк. Нащо ж їм були діти ? Циркачі були магами, але не магами світла й добра, їхня сила не передавалася в роді, як це буває з нашою магією, вони були магами відкупу. Щоб їхня магія діяла, щоб люди приходили на виступи, їм треба було приносити в жертву молоду кров. І цими жертвами ставали діти в таких містах як Гліфорд.

Лана Кронекер вдарила в долоні і свічки знову запалали яскравіше.

- Це вони що крали дітей ? Тоді чому місто не розібралося з магами ?- шоковано запитала Агнеса Коул.

- Маги не були дурні, вони крали дітей бідняків аби не було багато шуму і всіх все влаштовувало. Коли я прочитала ту історію то не могла повірити в неї до кінця, тому коли пройшов час і Червоний цирк повернувся, я стала ходити нічними вулицями міста та спостерігати за цирковими магами,- вела далі Лана Кронекер. Дівчата слухали її у всі вуха, затамувавши подих і навіть її золотистий одяг не заважав їм.

- Невже ти справді це робила ?- ахнула Розалія Бей.

- Зробила,- кивнула Лана Кронекер,- Що ж тут такого ? Зробила і пожалкувала. В один з таких вечорів я сиділа на високому дереві і шепотіла легеньке закликання, яке не дозволяло мене помітити. Циркові маги тоді дивно поводилися, - збиралися купками, шепталися, гострили ножі. Тоді я була впевнена, що щось станеться. І воно таки сталося. Мені довелося тихо слідувати за ними в нижні квартали і коли вони прийшли туди то вистежили дитину, маленького хлопчика, - виманили його із скромного подвір’я і забрали з собою, - заткнули йому рота і кинули його в непримітний мішок. Долаючи страх, я йшла за ними, шукаючи можливості врятувати дитину. Але вже було пізно. Малий задихнувся в мішку. Маги розізлилися, що жертва померла до початку ритуалу і викинули мішок із хлопчиком в ріку.

Лана Кронекер замовкла. Дівчата також мовчали, шоковані.

- Хто буде наступним ?- запитала Лана Кронекер. Але дівчатам було всеодно на це питання. Почалися бурхливі дискусії.

Аніка не знала що й думати. Вона чула історії про Червоний цирк, - купку шарлатанів, які їздили містами і показували свої брудні вистави. Проте вона ніколи й подумати не могла, що вони можуть бути здатні на такі бридкі й ганебні ритуали.