Розділ 9 «Посиденьки»

Обід не видавався таким моторошним й страшним як лекції, яких не було. В світлій обідній залі весь час лунав тихий гул голосів, які без кінця перешіптувалися між собою про те, що б то могло бути, що такого могло статися, чому ж відмінили заняття.

Воно і не дивно. В школі для вартових, де навчаються лише дівчата та ще й з хороших родин важко було знайти серйозних порушників чи захопливих пригод. Звичайна тобі школа, тільки з магією, яка невблаганно губиться серед нескінченних лекцій та домашніх завдань.

І між мовчанням вчителів деяким хитрим та пронирлим студенткам з інших груп все таки вдалося зібрати до купи пару деталей : по-перше, хвилювання почалися сьогодні, рано- вранці, коли директорка отримала лист та скликала малу раду.  По-друге, після цього на термінову нараду були скликані усі викладачі. По-третє, нарада ця тривала досі, але на ній були присутні лише декілька вчителів. Інші ніби отримали свої важливі завдання. А ще всі інші групи також були звільнені від лекцій в цей день і отримали лагідну пораду відпочивати.

Ті дівчата, які не послухалися і пішли на тренувальний парк були розвернені викладачами із чіткою рекомендацією відпочивати та не думати про тренування. Що також викликало багато запитань.

За всі три роки, коли Аніка навчалася в Метеролісі, такого ще не було. Проте тепер ходили плітки, що колись, ледь не 10 років тому вже була подібна ситуація і тоді сталося щось насправді страшне.

Проте що саме важко було зрозуміти. Чи тому, що дівчата аж занадто драматизували це все, чи тому, що тоді й справді сталося щось таке, про що всі воліли забути і не згадувати, а тепер, коли ця тема знову повстала, раптовий прилив пам'яті та безпам’ятства сколихнув групи. Всі щось чули та знали, але не могли до кінця пояснити що саме і чого воно таки стосувалося.

Під час обіду мало хто з дівчат з'їв багато. Між розмовами елегантні супи, смачні пиріжки і теплі чаї встигли добряче охолонути. Аніці теж їжа ледве до рота лізла. Ще б пак. Таке коїться. Валента також майже не торкнулася своєї невеликої порції і все обговорювала всі плітки, які встигла почути :

- Занять завтра не буде. Відмінені у всіх групах, уявляєш ?

- Та ти що, - здивувалася Аніка, підносячи ложку до рота.

- Усі тренувальні класи та полігони зачинені,- декламувала своєї Валента.

- Не може бути, - дивувалася Аніка. Їй здавалося, ніби вона прокинулася в зовсім іншій школі і все, що робить біля неї, - цілковита нісенітниця, страшний сон. Проте це була реальність, - страшна й сумна. А чи просто їхні перелякані фантазії ?

- Думаєш, є шанс, що нас відпустять швидше на канікули ? – тим часом не вгавала подруга.

- Думаю, що так,- погодилася Аніка.

- Але чого ?- прозвучало нове запитання Валенти.

- Звідки мені знати, Вел ?- зітхнувши, запитала її Аніка. Її дратувало те, коли Валента думала, що Аніка знає все, тільки не має бажання ділитися цим усім з іншими. Насправді Аніка нічого не знала, тільки передчуття в неї було недобре, тривожне.

Проте Аніка вирішила його відкинути і все таки з'їсти обід. Мало що може трапитися потім. Треба бути готовою, а щоб бути готовою треба бути сильною, а щоб бути сильною треба їсти. Отака проста мудрість і стара як цей крихкий світ. Так казав кухар Джо, з цими словами була згідна її мати.

Для певності Аніка глибоко вдихнула та видихнула, стиснула в кишені свій амулет і випила вже майже холодний чай. Валента ж так нічого і не з'їла, просто копирсалася у своїй тарілці і глибоко задумалася над тим, що ж воно було, є і буде.

В безтурботному житті подруги такі події були неабияким випробуванням. То було вперше, коли вона не розуміла яким же буде воно, - майбутнє і до чого це призведе. Але не для Аніки. Ця дівчина пережила достатньо аби не боятися вітру змін, який починав безжально дути в їхній бік. Але той груповий страх все таки торкався оголених нервів Аніки.

Після обіду, коли всі дрібні справи було зроблено, Аніка поспішила у бібліотечну залу, де їхня група мала зібратися на спільні посиденьки. Тепер коридори не здавалися їй такими світлими як завжди. Вони отримали якесь зловісно таємниче забарвлення і дівчина гадала чи завжди ці коридори були такими і приховували це чи просто її уява надто розігралася.

Дівчат там вже було чимало, але решта продовжувала приходити. Зібратись вирішили й дві інші групи і було вирішено робити одні великі посиденьки. Це було добрим рішенням, - групи не так вже й часто збиралися разом, а тому бачити напів знайомі обличчя було краще ніж сидіти на самоті й придумувати казна що.

В бібліотеці пахло запаленими свічками, старими й новими книжками, а ще тістечками з корицею та печеними яблуками. Декілька дівчат таки додумалися заскочити в столову по дорозі до бібліотеки і тепер охочі пригощалися солодощами, але таких було небагато.

Перша хвиля тривоги спала. Більшість дівчат змирилися з тим, що не знають, що саме сталося. Решта боялися можливих новин, ще одні вже встигли збудувати купу теорій щодо того, що саме могло статися. Одна теорія була страшніша за іншу, проте і кількість критики, яку отримувала кожна з теорій, нейтралізувала страх. Але не повністю. Аніка дослухалася до уривків різних бесід, всередині погоджувалася із кожним твердженням, а потім так само відкидала все, ще більше заплутуючись у власних почуттях.