Розділ 8 "Правило годинника"

Між тренуваннями, лекціями та чергуваннями минули два місяці. Так і  наближалися канікули, які Аніка зовсім не чекала. Проте інші дівчата в школі тільки про це й говорили. Вже знали з ким вони будуть пити чаї, гуляти із молодими й такими ж багатими хлопцями, пліткувати, радіти і робити все те, що можуть робити молоді панянки. Тому то й всі так і чекали канікули.

Після канікул мало бути ще краще,- золотий бал, який проводили в школі, щоб студентки мали достойну розвагу, відповідно для свого походження. А це ще більше змушувало дівчат фантазувати про сукні та зачіски, які мають стати предметом заздрості для інших студенток.

І тільки Аніка думала що їй такого придумати, щоб знову пропустити бал та не викликати надто багато підозр. Їй вдавалося це три попередні роки,- спочатку "несподівана" застуда, потім наступного року різкий головний біль просто в день балу, а цього року ? Аніка ще думала, що буде брехати. Адже три несподівані хвороби щороку це вже надто видима брехня.

Вона швидко записувала результати дослідження, поглядаючи на спокійні паростки салікорнії, які змінювали своє забарвлення залежно від того наскільки був засолений ґрунт. Салікорнія була однорічною рослиною, яка росла на солончаках та морському узбережжі. Аніка ж посадила солонець в три горщики, в кожному була різна солоність ґрунту і тепер мала перші результати.

Аніка все детально записувала і зітхала. Тренування йшли непогано, але й не так добре якби їй хотілося. Але вона старалася. Її сили ставало ще більше, але з тим її важче було контролювати. А ще Аніка стільки часу проводила за книжками та дослідженнями, що не могла знайти того простого моменту аби просто пройтися парком чи побайдикувати, як це любила робити Валента. Але в тому були свої плюси.

З кожним днем Аніка все менше боялася за своє майбутнє, розуміючи, що все вже майже у рукаві, що все вийде і вона таки стане вартовою. Ох, як же Аніка марила тим днем. Звичайно, буде сумно залишати академію Мідделміст та звикати до нового оточення, але нічого, Аніка точно дасть ради. З Валентою вони будуть листуватися поки це заняття їм не набридне, а решта ?  А що решта ? Решта була рештою і то не були друзі Аніці, максимум хороші знайомі, звичайно, окрім Яна.

За Яном Аніка точно буде сумувати. Якби вони були з іншого кругу суспільства то могли б зустрічатися, також танцювати на балах, пити чаї, проводити час із задоволенням. Але не зараз, не в цьому житті.

Колись, коли Аніка вивчиться, коли стане вартовою, коли закінчить свою службу, тоді буде надто пізно аби Ян став її нареченим, її чоловіком. Не треба давати хлопцю порожніх, марних надій. Нехай Ян йде своєю дорогою, знайде свою пару.

Через рій таких думок забили у дзвінок і Аніка не одразу  зрозуміла, що треба йти на лекцію. Вона швидко закрила свій записник, ще раз глянула на мирні салікорнії і побігла вниз, аби не запізнитися на урок.

Вона проскакувала по декілька сходинок вниз, стараючись не спізнитися і корила себе за те, що надто довго сиділа над дослідом. Там можна було і менше старатися та отримати однаково хорошу оцінку проте Аніка так не могла. Вона мусила все робити добре, якісно, на совість. Тим паче цей експеримент із салікорнією був для неї дуже цікавим.

Останні студентки в чепурних коротких блакитних спідницях та білих блузках входили в клас, коли Аніка наздогнала їх і тепер вже 5 хвилин вона марно намагалася віддихатися, щоб не виглядати як не всі.

Проте на неї ніхто не звертав уваги. В класі було досить шумно, - дівчата весело гомоніли між собою і сміялися, а лекція з " Історії вартових та тонкощів служби" все ніяк не починалася. Ельверія Ноул, що вела цей предмет, все ще не з'явилася в класі і то було дивно.

В більшості, ця старша сварлива пані, приносила своє пишне тіло ще під час перерви і чекала початку лекції. А тепер вона не просто запізнилася, а ще й не приходила вже цілих 10 хвилин.

- Як думаєш, Аніко, що це з нею ? - запитала задумана Валента. Подружка виглядала безтурботною, як і завжди.

- Може, щось важливе, або просто вирішила затриматися,- пробурмотіла Аніка, розкриваючи свій записник із дослідженням.

- Ельверія Ноул і затриматися просто так ? Нечувано,- твердо заперечила Валента. Для такої недовіри була своя причина, - Ельверія Ноул була колишньою вартовою і історія закінчення її основної кар'єри для багатьох була історією провалу, проте не для Ельверії.

Вона написала чіткого і твердого, сухого й офіційного листа до школи, що хоче тут працювати, що її вишкіл, досвід та знання чудово підходять для місця вчительки теоретичної дисципліни і після розмови із директоркою, яка оцінювала кандидатку досить скептично та суворо, все таки Ельверія Ноул стала новою вчителькою, а різношарпний колектив радо прийняв справжню вартову.

Вона була єдиною вчителькою, яка, навчаючих майбутніх вартових, сама була вартовою. І це робило її ще більшою родзинкою серед колективу. Студенткам вона подобалася тим, що часом з її вуст просковзували малі, скупі історії про службу.

Від давнього часу тут не відбувалося нічого дивного чи особливого і тому студентки були впевнені як ніколи раніше, що тут присутня справжня магія. Ельверія Ноул завжди слідувала правилам, чітко починала лекцію за розкладом і так само за розкладом закінчувала її, домашнього завдання давала в міру, але не забагато, а всі її історії про життя вартової були нудніші за найнудніший день в школі, але всеодно приємні.