Розділ 6 "Папери"

Аніка зблідла. Вона припинила дихати, почала роздумувати над чимось і швидко прийняла рішення, а потім схопила папірці, із гучним шурхотом почала пхати лист до кишені, на своїй сукні. Папір погнувся, а сама дівчинка злісно дивилася на повара Джо. А кому б сподобалось якби його зловили на чомусь такому, що хочеться приховати ? 
Той же простягнув руку, схопив малу за одежину і підняв вверх, над землею, а потім витягнув лист з її кишені. Аніка застигла на місці і в той момент думати не думала про магію. Кухар Джо поставив її на землю, відкрив лист, а потім почав  спокійно читати, ігноруючи Аніку, яка намагалася його забрати. Дівчина зрозуміла, - нема чого намагатися відібрати лист та змагатися з кухарем. Тому вона стала чекати аж поки кухар Джо дочитає акуратні закарлючки.
- І що, ти подумала, що це для тебе ?- грізно запитав він,- Аніка Окара Бруа зарахована до школи магії та підготовки до почесної служби охоронниць воріт Метероліс. Прохання з'явитися на навчання до 1 листопада цього року. Всі документи вже подано та прийнято школою, при приїзді показати цей лист та формуляр свого народження. Он яка, хитрунка. В людей сталося горе, а ти вирішила вкрасти в них папір і податися до школи, яка не за сусіднім лісом. І що з того вийде ? Те, що тебе звати так само не значить, що тебе радо візьмуть до школи в цьому дранті та відсутності формуляру народження на ім'я Бруа.
Аніка нахмурено повернула голову бік, не бажаючи зустрічатися поглядом з кухарем Джо.
- Ти і формуляр її народження вкрала, мала поганка,- здивовано здогадався повар, вказуючи на неї пальцем,- Завтра все повернеш на місце.
- Аж ніяк,- заявила Аніка, стараючись не втрати своєї сміливості. Її ясні очі папали силою, якою вона ще не вміла користуватися.
- Тоді це зроблю я, інакше розкажу про все управительці Чонні і тебе виженуть,- суворо сказав кухар.
Очі дівчини наповнилися сльозами. 
- Не треба ото плакати, давити мені на нерви,- пробурмотів він,- Крадіжка є крадіжка. 
- А вони ? Вони нічого в нас не вкрали ?- промимрила Аніка.
- Що ти там говориш ?- перепитав кухар, повертаючись до дверей. Для нього такі душевні сцени були рідкістю. 
- Будинок моїх батьків спалили, бо вони відмовились віддавати гроші бандитам. В тебе вкрали гроші як ти вирішив змінити роботу і всім всеодно, - ніхто не захищає нас від того, що може статися. Багатії тримають свою охорону, сильних магів, які не дадуть їх образити від того безладу, який діється. Але ніхто не захищає бідняків.
- Бо зараз війна.
- Війна вже скільки років триває ? Нас треба тут захищати, а не кидати на призволяще та захищатися війною, а самим жити наче в долині насолод,- розкинула руками дівчина. Вона ледь не кричала, була люта і плакала, але вперше за довгий час почувалася настільки добре, настільки вільною. Тягар тих слів, які лежали в неї на серці, зникнув.
- До чого тут сім'я Бруа ?- запитав кухар.
- Вони кинули цей лист в сміття. Аби я розпалила ним камін. Вони навіть не думають повертати гроші за школу, яку заплатили, за всі три роки. Для них ці гроші ніщо, а я за такі гроші можу змінити собі життя,- пояснювала Аніка.
І вона і кухар Джо знали, - туди брали лише дітей шанованих родин, ті, які мали купу грошей, радо слугували парламенту і мали свою велику та славетну історію, землі, робітників, маєтки...
- То не твої гроші. Не тобі вирішувати повертати їх чи ні,- відказував кухар. Його сірі очі були злі, але сам він вперше не знав що думати. Слова Аніки пробуджували в ньому ту частину його думок, які він вперто ігнорував все життя.
- Якби їм не було всеодно то ти б не мусів працювати тут, і я б не мусіла. Якби багаті родини з початку війни не збудували навколо себе мури, а намагалися навести порядок в напів порожніх містах... Вони єдині кого слухає парламент. Якби вони хоч намагалися навести порядок...
- Їм це не треба. В них є гроші на подорожі, гарний одяг і слуг...- почав Джо.
- А ми не маємо нічого...- перебила його Аніка.
- Крадіжка є крадіжкою, Аніко,- також перебив її кухар. До того вони могли сваритися тільки через дрібниці, як от переварене м'ясо або погано почищену картоплю, але тепер то була справжня сварка.
- В мене вкрали моє життя, а тепер я скористаюсь всього лиш листом і отримаю шанс на інше життя,- вперто сказала дівчина.
- Ти не знаєш життя, ніде не була. Всюди обман, ти розколешся перед тими багатими школярками за раз-два, от що. І тоді вони винюхають звідки ти. І розбиратимуться з тобою як слід. І будуть праві,- жорстко сказав Джо. Він мав рацію, але Аніці було всеодно.
- Не дізнаються,- вперто повторила Аніка.
- А звідки ти братимеш нові сукні, га ? Як будеш вчитися, якщо в школі ні дня не була ?- наступав він.
- Я дам собі раду,- ще одна вперта відповідь.
- Це не на кухні сидіти. Там твоя самовпевненість за мить зникне. Повертайся в свою комору і лягай спати, забудь про це все,- гримнув кухар. Ще трохи і їхню сварку можуть почути, а потім і втрутитися, а тоді всім буде непереливки. 
- А якби тобі випав такий шанс, га ?- запитала жалібливо Аніка.
- Я не злодій,- вперто відказав кухар Джо. Проте він не знав як би повівся із таким листом якби був у віці Аніки. Може, також придумав би такий безумний та безнадійний план ?
- А якби ти був молодий, амбітний то залишився б тут ?- наступала своїми питаннями мала. Кухар Джо зміряв Аніку важким поглядом, а потім знервовано засопів. Вона мала рацю. Не залишився б. То було ясно їм обом. Проте зараз Джо не хотів цього визнавати.
- Треба покурити знову,- пробурмотів він і пошкандибав назад в кухню аби взяти свої самокрутки. Важкі двері рипнули і з тріскотом зачинилися. А дівчина ще довго сиділа там,- стримуючи свій біль, свої сльози, свою злість. 
Зранку, коли блідий світанок зафарбував небо, Аніка була готова. В неї на плечі була сумка із пожитками, за пазухою кілька чесно зароблених монет от і все її багатство. 
Залишалося найважливіше,- видерти папери з рук кухаря Джо силою чи милістю. Аніка налаштувалася на війну. Вона вдихнула та видихнула, а потім зайшла до кухні і побачила його, який сидів та чекав поки звариться ранкова кава. 
Кухар Джо глянув на Аніку, а потім зітхнув і вийняв з-за пазухи акуратний лист. Слідів того, як Аніка вчора вкладала лист в кишеню перед кухарем Джо,- швидко та агресивно, не було. Отже, кухар потурбувався про те аби вирівняти лист, що давало надію на те, що він думає його повернути.
- Бери,- пробурмотів він,- Якщо хочеш бути аферисткою то будь. Але пам'ятай,- тебе розколять. Хтось з тих дівок в школі міг знати панну Окару особисто і тоді тобі гаплик. В неї чорне чолосся.
- За це можеш не переживати, я пофарбуюсь,- пробурмотіла Аніка, забираючи лист з його рук.
- Я обіцяв твоїй мамі, Агнелі, дбати про тебе. І хотів дотримати цього слова.
- Ти дбав про мене і дбаєш зараз,- пробувала заспокоїти його Аніка.
- Будь обережною на дорозі, не приставай до підозрілих компаній і тримайся подалі безлюдних стежок. З Касо до школи краще пливи кораблем, а там затримайся в містечку Орхінаріум та купи собі гарну одежину.
- Добре,- погодилася Аніка ховаючи папери у внутрішню сторону своєї куртки. Кухар Джо знову порився у своїй кишені і витягнув кілька золотих.
- Я думав про те, що ти сказала, ото про багатіїв, і школи, і магію і довго не спав...
Аніка кивнула, не сміючи перебивати Джо. Він був кухарем за покликанням, але не оратором і краще було не збивати його з важливої думки, на яку він настроївся.
- Думаю, є якась правда в твоїх словах. Але пам'ятай, ти будеш аферисткою і в разі диму бери свої пожитки та тікай. Тут тобі завжди буде місце,- його сірі очі дивилися на Аніку наче на свою дитину. Він справді переживав і не вірив, що мусить попрощатися з нею. Звичайно, до школи ще був цілий місяць, навіть більше. Але дорога без свого коня, карети чи чого небудь ще займала чимало часу. Треба було йти.
- Обов'язково,- прошепотіла Аніка. То була брехня. Що б не сталося вона не хотіла сюди повертатися. Тільки в разі якогось дуже страшного вийнятку. Звичайно, вона заспокоювала себе, що в разі невдачі повернеться сюди. Але з іншого боку просто не могла допустити тієї невдачі.
- А як доберешся туди, як все буде відомо то дай мені знати, надішли листа,- ледве провадив кухар Джо.
- Надішлю, - пообіцяла Аніка. Далі вони стояли мовчки аж поки кухар Джо загріб її в свої обійми і швидко витер очі. Цей сильний, хоч і знищений роботою та роками чоловік, все таки був здатний на звичайні людські обійми.
- Я б хотів, щоб ти залишилася на каву, але ти її не любиш. Тому в цьому згортку пара канапок,- додав кухар Джо і тільки тепер Аніка звернула увагу на великий згорток на столі, який, як вона думала, коли зайшла на кухню і кинула на нього випадковий погляд, призначався для сімейства Бруа.
Так і почався путь Аніки, - з брехні та прощання. Вона пройшла довгий путь на Касо, відпочила там пару днів, шукаючи корабель та чекаючи на відплиття, купила собі дві непогані сукні, чорну фарбу для волосся в Орхінаріумі і стала Анікою Бруа. 
Далі була школа, де все пройшло навдивовижу гладко і всі ті майже три роки різні події , хороші та погані були нічим перед великою брехнею Аніки. І тепер, перед вогнем та Яном Аніка вже не відчувала себе тією маленькою Анікою, яка мала стати аферисткою заради кращого життя, а швидше Анікою Бруа і ця роль мертвим шепотінням лягла на неї, змінивши її вщент.
Тепер, закінчуючи цю школу, Аніка ясно бачила своє майбутнє і безкінечну кількість ночей та днів, які треба буде провести на своєму пості. Зате зарплата хороша, робота спокійна, а потім, коли Аніка відкладе достатньо грошей, можна буде звільнитися, купити хату в добре охороняємому місті і жити собі, не тужити.
- Думаєш про те, що вже скоро закінчиш школу ?- озвався Ян і Аніка кивнула,- Що ж, я сумуватиму.
- Ти можеш переїхати звідси аби не нудитись. Знайти собі роботу і все таке, більше не знати нудьги.
- Не хочу,- повільно проговорив хлопець.
- Чого ж ? Змінити місце проживання і все довкола також зміниться.
- Та не думаю,- пробурмотів Ян,- Хіба тобі це підходить.
- Тобі б теж треба було спробувати,- спокійно радила Аніка.
- Та явже спробував,- сказав Ян і щось промайнуло в його очах.
- І як ? - запитала Аніка, розглядаючи небо.
- Заговорився я, Аніко, а мені вже пора,- різко сказав на те хлопець.
- Завжди ти на найцікавішому мене залишаєш,- пожалілася Аніка.
- Аби тобі було цікаво зустрітися зі мною знову,- сказав Ян, не встигла Аніка й кліпнути як він зник.
Якщо то була не випадковість то цей хлопець точно володів магією, але ніколи не хотів про це зізнаватися. Поки Аніка плавала в своїх думках, вогнище встигло догоріти і від нього залишились лише яскраві вуглинки. 
Треба було робити обхід, - тоді можна буде спокійно сидіти і чекати світанку, але вже самій, без свого друга Яна.