Розділ 3 "Нічне чергування"

- Якщо ви знову будете засинати на моїх заняттях то я поставлю вам невідвідування. От що буде. Це вам не жарти,- кричала стара карга із "Правил обережності та рекомендацій безпеки".
Аніка подумки закотила очі і відчула легкий поштовх від Валента, яка хотіла зробити те саме. Звичайно, більш нудного та нецікавого предмету годі було й шукати. І мало того, що всі ці купа правил та пересторог, а ще детального розгляду їхніх вийнятків самі по собі були повною нудотою, то ще й Зелія Корре, їхня вчителька, була тією ще істеричкою. 
Вона ніби спеціально докладала зусиль, щоб її предмет видавався ще більш нудним, але при цьому вимагала від студенток повної зацікавленості і концентрації уваги. 
От і сьогодні добра половина дівчат з останніх сил боролися з дрімотою, рахуючи хвили до закінчення лекції. Проте саме в такі моменти стрілка годинника повзла аж надто по зрадницьки повільно. А це була тільки друга лекція за сьогодні.
І от, коли майже залишалося 10 хвилин, Зелія Корре таки помітила сонність своїх студенток і почала свої повчання. Вся група знала, що вона не заспокоїться аж поки не почує дзвін тендітного дзвіночка, що означатиме кінець страждань на сьогодні. 
Саме тоді можна буде збирати свої речі і скористатися видовженою перервою між лекціями аби зробити домашнє завдання цієї старої карги, звичайно закручене і "дуже важливе", а ще випити чашечку ароматної кави, яка допоможе позбавитися залишків сонливості.
Лягаючи спати вчора, після довгої та приємної купелі, Аніка старалася виспатися адже після лекцій та післяобіднього відпочинку на неї чекало нічне чергування. Проте хвилювання наздоганяли її всюди, навіть увісні. Тож, якщо вже говорити про каву то дівчина воліла не обмежуватися однією маленькою чашечкою. Але тут були свої неписані порядки, які Аніка не сміла порушувати аби ні в кого навіть на секунду не виникало жодних сумнівів щодо неї. 
Коли набридлива лекція нарешті закінчилася, Аніка взяла маленьку пахучу чашечку,  яка парувала від гарячої, якісної кави і додала туди ложечку цукру й трохи молока із кавника. Напиток приємно пах і парував настільки, що в Аніки мало не точилася слина і виникало бажання випити все одразу. Ще й ця порцелянова краса, виконана в блакитно-чорних тонах. Проте каву тут ніхто так не пив.
Манірні дівчата акуратно та культурно відпивали невелику кількість з мініатюрної чашечки і насолоджувалися кожним ковтком, а ще мікроскопічним пухким тістечком, що можна було з'їсти за один раз, просто вкинувши його до рота.
В такі моменти Аніка найсильніше почувала себе селючкою, яка не була високої крові. Адже всі ці повільні ковтки, ці маленькі й неспішні відкусування тістечок і балачки ні про що, геть дратували дівчину. 
Валента була до цього спокійна і Аніка ніколи не розповідала їй своїх істинних думок щодо цього. А подруга не помічала того веселого та жадібного блиску в очах Аніки коли приходив час пити каву з маленьким тістечком. 
Тож тепер, відкусуючи шматочки цього тістечка, Аніка старалася вкотре зрозуміти, яку саме насолоду відчували від цього дійства справжні панянки. Нажаль, в цій нудній домашній роботі з купою правил та їх вийнятків зовсім не було докладних пояснень на тему неспішної насолоди маленькими тістечками та маленькою запашною кавою. 
В її готелі "Осінній листок" кава все ж була. Та ця модна диковинка в тих місцях сприймалася зовсім по іншому. Повар готував величезний казан варива, густого і дуже ароматного, розливав у великі кухлі і вицмулював мало не літр за сніданком аби всі ті кухлі пива, які він випив напередодні ввечері, не затьмарювали йому баки.
Тоді Аніка була ще надто мала аби по достойнству оцінити таке вариво,- якщо в цього варива були якісь достоїнства окрім оздоровчих. То була найнижчого сорту, найдешевша і трохи гірка кава до якої треба було сипонути з чотири великі ложки цукру, щоб її взагалі можна було пити. 
- Вона взагалі читає всі ці сторінки чи тільки вимагає їх аби вимагати ?- невдоволено пробурмотіла Валента, швидко накидаючи речення кривим, але впевненим почерком. Вона не хвилювалася про акуратність виконання завдань, а просто робила їх, вважаючи, що цього вже достатньо.
- Може читає,- виринувши зі своїх думок, відповіла Аніка,- Але я не певна. 
- Ти точно не хочеш їхати в Орхінаріум після лекцій ?- запитала Валента подругу на що Аніка заперечно помахала головою. 
- Ні, я хочу ще трохи поспати перед нічним чергуванням,- швидко відповіла вона.
- Точно, в тебе ж ці нудні нічні чергування. Не знаю як ти на них витримуєш. Я рада, що можу чергувати лише раз на місяць й то тільки біля входу у східну залу. То може купити тобі щось ? Я залюбки привезу тобі нову блузку чи спідницю. Або парочку красивих черевиків. Чи може нову сумку ? Твоя вже встигла потріпатися,- пропонувала подруга, обережно кидаючи погляд на сумку Аніки, яка стояла біля них.
- Не варто,я не дуже люблю обновлювати гардероб,- почала махати руками Аніка, стараючись співчутливо не дивитися на свою сумку, яка сумно стояла біля крісла.
- Точно ? Мені ж не важко, подруго,- добродушно пропонувала Валента.
- Не треба нічого. Просто добре там повеселися,- знову впевнювала її Аніка.
- За два роки дружби ти ні разу не поїхала зі мною,- сумно сказала та.
- Завжди надто багато справ в ті дні, коли, в тебе є бажання туди їхати. Але колись ми обов'язково це виправимо,- ще одна жалюгідна брехня і не менш жалюгідна заспокійлива посмішка Аніки для Валенти.
- Я дуже на це сподіваюся,- мрійливо сказала Валента, вірячи словам подруги. 
Коли Валента пішла, Аніка подумки зітхнула і поплентала до своєї кімнати. Добре, що школа була оплачена настільки добре, що Аніка мала власну кімнату. Хоча б тут їй не доводилося грати роль чи напружуватися. Тому дівчина поставила свою потріпану сумку на підлогу і плюхнулася на ліжко просто в формі, а потім закрила очі.
Що не кажи, а не тільки робота, навіть навчання добре вимучувало. Ще 3 роки тому коли Аніка не вчилася тут, вона і уявити не могла, що від навчання також можна втомитися. 
Та потрапивши сюди, всі ці 3 роки, Аніка втомлювалася як ніхто інший. Крім звичної навчальної програми, вона старалася надолужити всі втрачені попередні роки, добре приховуючи свою необізнаність працьовитістю. 
В "Осінньому листку" мама навчила її читати й писати, основ малювання та нот, розказувала історію та літературні твори, які тільки пам'ятала, п'єси, на які вона колись ходила і тому Аніка навчилася бачити світ та отримувати знання з маминих спогадів. 
Проте світ виявився більшим, об'ємнішим та складнішим від всього того, що могла уявити дівчинка, яка все своє життя провела в готелі на краю лісу.
Велика перерва закінчувалася і треба було повертатися на лекції та вдавати. Звичайно, за 3 роки кордони між вдаванням та Анікою дуже стерлися. Тепер вона сама була ладна повірити, що належить до вищих сімей суспільства, така ж розумна і начитана як вони, а ще амбітна й повна енергії. 
Але зараз годі думати про це. Короткий відпочинок закінчувався і Аніка змусила себе встати, поправити форму, пригладивши спідницю і гайнути в залу, де мало проводитися нове заняття.
Наступною лекцією було історієзнавство, потім основи багатонометричних рівнянь четвертого степеню (також нудота) і тільки після цього студентки могли відпочивати. 
Наступні лекції пройшли без Валенти, що було добре і погано одночасно. Звичайно, вдавати перед нею багатійку було складніше, проте з подругою Аніці було легше. Вона мала більш сміливий та твердий характер і не давала Лані Кронекер розпускати свого язика. 
Проте Валента обрала простішу програму навчання і зараз просто практикувалася на магічній дошці, що було заняттям куди приємнішим ніж нудні лекції. І до того ж це було одне заняття, а не цілих 3 нудні лекції. Але що поробиш.
- На домашнє завдання добре обдумайте цей план, який ми сьогодні склали. Саме за ним я хочу бачити ваші роботи на тему магічних втручань до найнижчих рівнів життя. Візьміться до цього з серцем, адже ці роботи можуть стати основами нових законів,- добрий голос вчительки плавно лунав невеликою залою.
Учениці серйозно закивали. Звичайно, можливість того, що така робота повпливає на щось була мінімальна, але Ерра Кей любила додавати драматизму у свій предмет.
Аніка не сподівалася на те, що навіть якщо вона виконає таку роботу якнайкраще то це стане серйозним важелем впливу для нових законів та правил з використання магії. 
Звичайно, можна було посилатися на Індіру Роу, яка стала першою і поки єдиною студенткою, робота якої вплинула не тільки на школу, а й закон для цілої країни, але Аніка любила прораховувати все з розумом. Як би вона не старалася, їй не наздогнати таку сильну студентку, якою колись була Індіра. І виною в цьому було її дитинство, відсутність статків і часу, який міг би допомогти надолужити втрачені роки.
Тому з важкістю в серці, дівчина вирішила не концентрувати на цьому свою увагу. Нехай світочем передового мислення та новацій стане хтось інший. 
Після лекцій Аніці все ж вдалося сісти за невеликий письмовий стіл і взятися до виконання інших домашніх завдань. Не зважаючи на те, що вона робила усі завдання одні за одними, їхня кількість зовсім не зменшувалася,а, навпаки, росла, немов снігова куля.
Час біг надто швидко, особливо для учениці,якій було треба зробити все ідеально та навіть більше. Але Аніка встигла. Вона швидко дописала останні слова акуратно рівним почерком, закрила книгу і швидким кроком пішла у ванну. 
Там дівчина прийняла швидкий душ і в ритмі перевдягнулася в свою іншу форму, - в ній вже не було спідниць, жилеток чи рюш. Лише довгі темно-сині штани, сорочка і куртка. Волосся, яке ледве торкалося плечей, дівчина заплела в косу, а в кишеню поклала маленьку книжечку, яка ставала однією із розрад вночі.
Далі була пізня вечеря, - в залі було не надто багато дівчат, - хтось все ще виконував домашні завдання, сидів в бібліотеці, прогулювався вересковою алеєю чи просто байдикував. Але не Аніка. 
За три попередні роки навчання вона не пропустила жодного чергування і ще ні одного разу її не застали сплячою на посту. Вона була гордістю курсу і для цього багатьом жертвувала, як наприклад, розвагами з Валентою, хоч і сумнівними чарез свої статки. Подруга ще досі не повернулася зі своїх покупок. Але це тільки радувало Аніку, - нехай хоч Валента розважиться на славу, за них обох.
Після вечері Аніка вдягнула захисний жилет і вчепила на пояс спеціальний сигнальний ліхтарик,- останні приготування перед чергуванням. Жилет був виготовлений зі спеціального міцного матеріалу і мав в собі тонкі металеві вшивки, які захищали від ножів, прямих магічних ударів і пострілів. А ліхтарик в разі потреби світив синім світлом, - два такі сигнальні світла означали, що ворота у небезпеці а з ними й вона, вартова. Але то все було просто попередженням, заходом безпеки і не більше.
Звичайно, до цього всього йшла ще одна маленька деталь,- наручний годинник, щоб суворо за правилами здійснювати кожний обхід.
 На школу, звичайно, не нападали, бо тут не було нічого цікавого крім маленької рощі троянд, які тільки підсилювали магічні сили учениць. Справжнє, потужне джерело сили було досить далеко звідси,- біля міста Броншталь. Ці ж чергування були радше тренувальними і коли дівчата несли свій борг нічого не відбувалося. 
Більшість студенток воліли чергувати вдень і не любили чергувати вночі ні від 22.00 до 3 ночі, як це було на перших курсах, ні всю ніч від 23 до 6 ранку, як це мав останній курс. Але не Аніка. 
Сьогодні їй випала доля стерегти північні ворота, які були найбільші і потребували великого обходу. Та в цьому були свої плюси, - багато освітленої території де нема інших пильних очей і певна резервація від інших вартових. 
Підписуючись в журналі для чергових, Аніка швидко глянула хто саме стоїть на позиціях, найближчих від неї і одразу відмітила в думках, в яких годинах вони зустрінуться, коли обходитимуть свій пост. Це було важливо.
На постах нічого не відбувалося і, зустрічаючись серед ночі, вартові могли перекинутися словами чи просто кивнути одна одній, мовляв, все в порядку. Але були свої вийнятки.
Бажаючи добре тренувати своїх студенток, вчителі не жалкували своєї винахідливості і придумували різні пастки, особливо для тих вартових, які несли службу вночі.
Вони підсилали різних підозрілих осіб, а то й придумували цілий напад і спостерігали настільки вартові виконають усі посадові інструкції на своїх постах. Аніка ще не мала такої перевірки, проте не боялася її. 
Набагато страшніше було коли небо, позбавлене зірок, стояло чорним важким куполом, а сосновий ліс, що виднівся за північними воротами, починав жити своїм життям.
Звичайно, Аніка не бачила нічого дивного чи мотрошного, але будучи тут, не раз відчувала на собі важкий погляд хижих очей із лісу. Та часом то не були хижаки, а щось набагато неьезпечніше і страшніше,- погляд той був ще важчим та глибшим і вселяв жах.
Тому про північні ворота ходила дурна слава і не одна дівчина просила про напарницю, коли бачила, що в неї чергування на цих страшних воротах. Але не Аніка. Вона не жалілася, не розповідала про звуки, які чула і взагалі старалася триматися навіть тоді, коли кров холонула в жилах.
Напарниці вона теж не просила, воліючи провести ніч на самоті. Від цього дівчата, які найчастіше вартували, називали Аніку "Північна Аніка" і саме їй почали найчастіше діставатися північні ворота. 
Аніку це не злило і не засмучувало. Навпаки, - навіть радувало. Такою загадковою особою вона вже була.
От і зараз, прямуюючи майже темною, але добре знайомою стежкою, Аніка зовсім не боялася. Вона спокійно дихала і прислухалася до криків ворон, сов та нічних хижаків, які вже полювали серед лісу. 
Стежка була крутою і вела через кордон шкільної території і лісу. Сам ліс, який мав 13 миль завширшки, був спокійний і чорний. Десь там, дуже далеко, за лісом, знаходилося містечко Коулсел, але в ньому Аніка ніколи не була.
А зараз, знаходячись на території школи, вона й не мала ні бажання, ані потреби туди їхати. Тож, прямуючи стежкою, Аніка без ліхтаря маневрувала звивистим шляхом та тішилася, що ніч мала бути спокійна, без дощу і вітрів. 
Звивиста стежка закінчилася і обминаючи доволі великі камінці, Аніка стрибнула вниз, розплюскучи воду із невеликого озерця. Тут був прохід на іншу сторону де стежка вирівнювалася і огинала школу. І таких проходів Аніка робила декілька за ніч.
Першого разу тут дівчина добряче шубовснулася у воду і від того часу добре знала це місце та могла перейти, перестрибнути чи перебігти його із закритими очима.
Аніка йшла далі і стежка закінчулася перед тонкими і граційними воротами. Вони були ажурні, виплетені з металу й краси і ніби стояли на варті похмурості лісу. 
Якби похмурість ночі була сильніша то північні ворота було б важко помітити, але, вони все ж були. Стояли тут, цілі та неушкоджені, як і завжди. Аніка ще раз глянула на ліс, обережно назбирала трохи гілок, котрі були тонкі й сухі і стала запалювати невеличке вогнище.
Збірник "Правил з рекомендацій і безпеки вартових" не заохочував до подібних дій, але й заборонено це не було. Тому Аніка воліла сидіти біля невеличкого вогню та гріти руки.
Дорога, що приховувалася за північними воротами вела в ліс, де простягалася різними закрученими стежками аж до Коулсела. Та з тієї дороги вже давно ніхто не приходив як і Північними воротами майже не користувалися. Саме тому штаб професійних вартових давно розпустили, а благородні учениці самі стали на їхній пост. 
За останні 20 років в школі багато всього змінилося. І не тільки в школі. Ціла країна перейшла поріг таких змін, що більшість багатіїв незадоволено називали це початком кінця. Школа збідніла, кількість учениць зменшилася, магія також не дивувала силою. І як воно все буде ?
І тільки чи були ці зміни на краще ? Аніка не знала. Але вона вже викресала трохи вогню і тепер гріла руки, посміхаючись своїм думкам. Якщо їй випала честь стати вартовою воріт то вона буде рада такому життю і знайде в ньому маленькі радощі. А ще знайде те, заради чого варто нести охорону не те що північних, а будь-яких яких складних воріт.
Вогонь запалахкотів, заворушився і на плече Аніки лягла тепла чужа рука.