Розділ 2 «Цей звичайний шкільний день»

- Трояндовий Боже, скільки ще триватиме цей урок ?- невдоволено прошепотіла рудоволоса дівчина, спершись ліктями на парту.

- І не кажи. Я вже десятий раз переклала всі рослини в горщики. І що мені робити далі ?—жалілася їй чорнява.

- Давай перекладемо ще раз, Аніко. Інакше вчитель Ніоло розсердиться на нас,- запропонувала рудоволоса і подруга згідливо кивнула головою.

- Аніка, Валента, досить розмовляти. Беріть свої горщики і підходьте до мене,- як на замовлення відізвався вчитель і дівчата переглянулися між собою. Стрілка годинника якимось чарівним чином перестрибнула з середини уроку на кінець і треба було показувати свою роботу аби отримати оцінку. Нарешті.

- Ну я ж казала, - заскиглила Валента і взяла свої 3 горщики. Тим часом Аніка подивилася на свої 9 горщиків і задумалася як має їх принести. Вона оглянулася на подругу, але та вже пішла до вчителя. Ну й добре. Аніка всеодно не вміла просити про допомогу. І не збиралася шукати собі поміч. Вона все зможе сама. Тому дівчина якимось чином взяла усі свої горщики, поставивши їх рівнями : два, на гору ще два, потім ще два, ще два і останній та пошкандибала до вчительського столу, який оточували найрізноманітніші квіти в горщиках та кущі.

«Травознавство та  усі підстави садівництва» завжди проходило в класі для травознавства, що не було нічим дивним. А от сам клас можна було назвати дивним. Він розташовувався на найвищому поверсі школи та мав скляну стелю аби рослини могли отримувати достатньо сонячного світла і тепла. І хоч сам урок завжди був практичним та досить веселим, сьогодні Аніці не хотілося саджати цю капусту. Вона б залюбки доглядала за осінніми ромашками чи пишними хризантемами, фізалісом або навіть протеєю, а ще краще за вересом чи краспендією але ні. Вчитель Наоло прийшов і ясно сказав, - сьогодні вони будуть саджати капусту осіннього сорту, яка чудово приживається восени і порадує своїми плодами у найхолодніші місяці зими.

Звичайно, його наміри були зрозумілі, проте сьогодні Аніці зовсім не хотілося саджати капусту. Вона хотіла займатися красивими рослинами, які вже встигла посадити за ці 3 роки навчання. Та де там, не судилось. З такими думками, намагаючись втримати рівновагу, Аніка йшла до вчителя із всіма своїми горщиками. Йти було важкувато, - горщики загрозливо махалися в руках, були надто важкі, а конструкція вийшла занадто висока та не зовсім стабільна. Проте Аніка була не з тих, хто любив відступати. Вона не зважала на труднощі і рухалася вперед.

Та в дорозі, минаючи столи, горщики й різні інструменти, які потрібні для пересадки й догляду за рослинами, дівчина зрозуміла, що брати всі горщики за раз не було доброю ідеєю. Ба більше, - тепер вона взагалі дивувалася як щось таке прийшло їй до голови. Але вже було пізно.

Тож, вона з труднощами балансувала поміж столів із горою глиняних дебелих горщиків аж поки не побачила попереду себе стіл вчителя Ніоло. Тоді дівчина зібрала свої останні сили до купи, піддала кроків, щоб швидше прийти і поставити важкі горщики й це стало її помилкою. Під ногами саме стояла, нахабно залишена, сапка, через яку успішно перечепилася Аніка й з великим гуркотом впала разом із своєю вежою горщиків в руках. Усі вони з тріскотом попадали й розбилися біля стола вчителя і всі дівчата обернулися на цей шум, а ті, які проходили повз Аніку, встигли втекти. 

«Поспішиш, - людей насмішиш», - пригадала собі Аніка та ледве відкрила очі, лежачи серед купи розбитих горщиків. Дівчина почала вставати, струшуючи з лиця залишки глиняного горщика і протираючи очі від землі, яка висипалася їй на голову та обличчя. Почулися смішки інших дівчат, а перед Анікою вже стояв розлючений вчитель Ніоло.

- Студентко Аніка, чому ти несла усі горщики ? Це результат твоєї неуважності. Тепер тобі доведеться все тут прибрати і ще раз посадити всю капусту після заняття,- вчитель Наоло часами любив бути різким. Може це тому, що прийшов він працювати сюди лише рік тому і дружній колектив Метероліса не дуже здружився з ним. Причиною був і молодий вік вчителя і його дивні звички, які він привіз із Ліадерісу, - великого міста, яке знаходилася далеко на захід звідси, від цієї сільської глушини.

- Я не хотіла все розбити,- виправдовувалася Аніка, розуміючи, що доведеться ще раз садити ненависну капусту. Ще й прибирати тут.

- Капуста сама себе не посадить,- відрізав вчитель, повертаючись до свого столу і Аніка підвелася на ноги та стала витріпувати свою форму, яка складалася із блакитної спідниці й такого самого кольору блузки. Вони тепер були обмащені землею.

- О, моя сапка, - із бридкою посмішкою сказала Лана Кронекер, підходячи до дівчини. Вона повільно та глузливо забрала маленький предмет, який і став причиною катастрофи Аніки. Лана Кронекер хоч і була симпатична, надто худорлява і висока та все ж не вирізнялася добротою. Вона приїхала до школи із Гліфорду, - на схід звідси і так кічилася своїм містечком ніби хтось крім неї тут про нього знав.

Інша справа Валента Гросс, - вона прибула із самої столиці, - Торд, але майже не згадувала про це ніби то було просто місто серед міст. То була одна з причин чому вони так міцно й швидко здружилися, - Валента не любила хвалитися й не шукала собі кічливих подруг. Аніка ж була рада будь якій подрузі, яка не буде нестися перед всіма, - неначе павич в трояндовому саді.

- Решта показуйте результати своєї роботи і після оцінювання будете вільні. Аніка, ти пересаджуй капусту,- командував вчитель Наоло, складаючи до папки частину своїх паперів. Він точно не хотів сьогодні засиджуватися, але через Аніку мусив бути довше.