Частина 1 Розділ 1 «Легенда про троянди»

Якби світи хоч трохи зважали один на одного і на маленьку, таємничо-рідкісну мить, вони могли б торкнутися один одного то життя в своїй сірі повсякденності поповнилося б фентезійними розповідями, книжками й мріями. І тоді наші звичайні людські сни отримали б зовсім інші сюжети та кольори.

А поки цього не сталося, маленький хлопчик крутився в ліжку і ніяк не хотів засинати. Його мама – добра жінка, Сара Айзел, але втомлена роботою, все таки погодилася прочитати йому казку на ніч і взяла книжку, яку ще читала їй її мама, відкрила потрібну сторінку, яка аж світилася від кількості яскравих ілюстрацій і загадковим голосом почала читати :

«Колись, дуже-дуже давно, далеко звідси існувало одне королівство. Велике, багате і грізне – ніхто не насмілювався напади на молодого і сильного короля. Жителі королівства не нарікали на біди, всюди було тихо і спокійно. Замість маленьких і вбогих хатинок королівство славилося своїми пишними будинками, але навіть всі ті чудові будинки затьмарював королівський замок. Він був не просто пишний, - а надзвичайний. Кожний житель королівства хотів потрапити в замок, щоб хоч краєм ока, побачити його незвичну красу : величезні вікна із найкращого скла, двері з рідкісного білого дуба, позолочені сходи, гравюри і картини найвідоміших світу майстрів, бібліотека із тисячами книжок в шкіряних палітурках, прикрашених самоцвітами і ще багато чого іншого… Та всі ці багатства не були цінніші за дівчинку, яка народилася пізніше…»

Чому вона обрала читати хлопчику казку саме про троянди ? Тому що це була її улюблена в дитинстві казка, точніше легенда. Читаючи, вона одразу згадувала, як мама на її питання : «А чи дійсно таке могло відбуватися ?» загадковим голосом відповідала, що кожна казка – це дрібка брехні, вигадки, перебільшень і правди. Казку про троянди називали казкою, проте його мама із посмішкою називала легендою і це ще більше змушувало хлопця, - Джея, хотіти аби мама читала саме цю казку. В ній була таємничість, вічна боротьба добра та зла і загадковий блиск інших світів.

Його мама, вже будучи дівчиною, вона все ще перечитувала легенду про троянди, в її мріях вона знаходила автора і випитувала у нього таємниці. Ба жінка навіть шукала інші, схожі про троянди легенди, проте, її пошуки не обвінчалися успіхом. То були переповідки різних подібних легенд, але всього лиш переповідки.

І хоча її життя не виглядало казково, -  вона тяжко працювала, все таки її дівоча краса збереглася. Своє довге біляве волосся Сара заплітала в косу, яку закріплювала за допомогою шпильок на голові, її сірі очі так і кричали про її м′який характер, а невеликий ніс і губи, робили красунею. Сама вона була не надто високого зросту, завжди одягала білу сукню з вишитими на ній маками і сандалі. Працювала Сара у сусідньому магазині, а під час вихідних підробляла у ще одному і тому у неї завжди була купа справ. Проте Джей був для неї маленькою краплинкою сонця. Для сина в неї завжди була хоч крихта часу.

      «Жив король, одружившись на прекрасній принцесі Анжелі, яка прибула до нього з іншої країни, яка завжди була готова захищати королівство мудрого короля. І незабаром народилася в них дочка. Вона росла в оточенні любові і ласки матері, в мудрих порадах батька і невпинно перетворювалася на гідну дочку своїх батьків.

Вона любила природу і тому кожного ранку, тільки прокинувшись, принцеса вибігала в садок і ходила по росі босими ногами. Пташки починали співати веселих пісень, а дівчинка з радісним сміхом годувала тваринок, які її просто обожнювали.

Вона добре вчилася і тому до 16 років оволоділа всіма потрібними знаннями, а в деяких галузях дивувала навіть своїх вчителів. Принцеса обожнювала свій народ. Не проходило і тижня, як вона ходила вулицями королівства і допомагала людям, яким була потрібна допомога. Тому і люди дуже любили її. »

Батько хлопчика, - Енгейл Айзел не часто бував вдома. У нього не було постійної роботи, через недавню кризу, яка прокотилася країною, але він не здавався. Він знаходив усілякі підробітки, від шахт руди до вантажника. Він багато заощаджував для того, щоб у майбутньому в його сина, Джея, було краще життя. Він бачив його у своїх мріях прокурором, юристом, бізнесменом, словом, великою людиною, яка багато чого досягне.

«Ні батько, ні мати не могли натішитися своєю дочкою. Але раптом, - сталася біда.

Одного сонячного ранку, який не віщував нічого поганого, принцеса як завжди прогулювалася королівських садом, годуючи своїх улюблених пташок і котеня, як раптом до неї прибіг зляканий вартовий і попросив принцесу повернутися назад в замок.

-Але чому ? Мене кличе батько ?-здивовано запитала вона.

-На наше королівство напали, прошу, скоріше, ваша високість,-пролементів сторож і принцеса пішла за ним.

В замку злякана дівчина побігла шукати батька і знайшла його на найвищій вежі палацу.

-Батьку, невже на нас напали ?-запитала вона, але король ще не встиг відповісти, як принцеса зрозуміла через його вираз обличчя, що вартовий не брехав.

-Королівство твоєї матері Анджеліни не змогло стримати ворога, моя дорога Армандо,-сумно сказав він.

-Але ж наше зможе, правда ж, батьку ?-запитала з надією в голосі принцеса.

-Боюся, що ні. Я за час свого правління не вів воєн і тому армія занепала. Наших солдат не вистачить, ворог надто сильний, я боюся, що вже пізно,-гірко похитав головою він.

-Але ж, але ж має бути якийсь вихід, ми мусимо врятувати підданих,-прошепотіла дівчина.