Пролог

-Знаєш, у мене є багато способів, за допомогою яких я можу все тут знищити. Наприклад, я можу виривати їх по одній, різати коріння на малесенькі шматочки, щоб вони ніколи не відродилися, але це занадто довго. Я можу заморозити їх і перетворити на льодяні скульптури, які потім я розбиватиму молотком. Але тоді існує вірогідність того, що насіння збережеться чи корінь вціліє. Але цього я допустити не можу,- їдкий голос, розтягнені, сповнені злоби слова. А куди ж їй поспішати ?

Алрет Балмел, - була вовком в шкурі ягняти і та помилка, яку сьогодні допустили вартові, коштувала усім не тільки її перемоги та тріумфу. І от тепер, вони слабкі та переможені, боролися не за виграш чи за нічию, а за своє життя.

Все було так різко й несподівано, що досі важко повірити в те, що все це дійсно сталося, - звичайний день, жарти вартових, прохід алеями, підписи у вартовому журналі, вартова кава, нагострення ножів, тренування, короткі історії... І тут напад, бій, програш.

- Тому я обрала спосіб, який мені найбільше підійде – я їх спалю, - продовжувала зі смаком Алрет Балмел, - Тоді не вціліє жодний корінь, я постараюся стерти цей клятий сад з лиця світу. Мого світу.

На чому ж тримається ваш світ ? Пара стовпів енергії, куля серед космосу чи може купа людей і купа їхніх проблем ? Може. А на чому тримався їхній світ ? Та сама куля, енергія, проблеми… Важко сказати, які саме відмінності грають роль.

Не треба шукати початку серед хаосу який утворює все, треба шукати те, що творить все далі. Цей світ, химерний і задарований не менш химерним Трояндовим богом виблискував магією дарів, що отримували жінки та   чоловіки, - можливістю лікувати, забирати, віддавати і битися за допомогою магії, що наповнювала їх, обдарованих.

Великим джерелом, яке і наповнювало магів був трояндовий сад, - таємничий, розкинутий на милі, наповнений не тільки прекрасними квітами, а й енергією. Саме ця енергія давала життя новій магії та її формам, ставала початком всього. Знаходився він на Перекраяному континенті Ра і був серцем цього химерного світу, а маги були його серцебиттям.

Перші маги пішли з трояндового саду, а їхні діти, котрі успадковували дар, передавали його своїм дітям. Так і виникли перші обдаровані, а за ними пішли цілі покоління. Зрештою, племена ставали містами, міста царствами, а царства захоплювали континенти.

Та війни, які почалися 60 років тому, не тільки перекраяли величезний континент на дві частини, - Ро та Ра. Вони ще й вбили багатьох талановитих магів і трояндовий сад почав висихати та нищитись. І тоді магія перестала бути предметом захоплення. Багато хто став її ненавидіти. Якби не було магії, - війни тривали б менше і знищених життів було б менше. Так почали говорити. Магію перестали поважати. І хоч тепер війна ніби була    далеко, - на іншій частині перекраяного континенту Ро, результати були всюди.

Перекраяний континент, -  результат дії магів для того, щоб виграти у війні, - став однією з найбільших катастроф для мирних жителів. Та на війні всі методи були хороші. Саме тоді магію остаточно зненавиділи. І ненависники вирішили діяти.

Коли люди отримали магію і почали досліджувати її то виявилось, що якби хоч пара троянд з магічного саду зникла, була знищена чи вирвана то усі магічні дари були б під загрозою зникнення. Цим і скористалися прибічники Алрет Балмел.

Вартові трояндового саду старалися зробити все, аби його захистити, але не змогли. Алрет Балмел мала велику мету. А люди з великою метою готові йти набагато далі аніж люди, які мають малу мету. Вона добре бачила, що війни будуть тривати рівно доти, -  доки люди мають силу. А якщо знищити джерело, - трояндовий сад, то й інтенсивність війн зменшиться. І тоді виснажених й переможених магів можна буде контролювати, а Перекраяний континент Ра можна буде захопити й правити ним як їй заманеться. Що там буде з континентом Ро її не дуже цікавило. Головне позбутися магії, дати людям хитке почуття миру і можна робити те, що їй хочеться.

Вона була неймовірно висока і струнка із різкими рисами обличчя і  надто самовдоволеною посмішкою. Її довге русяве волосся розвивалося від енергії її тіла, а оранжева сукня, прикрашена великою кількістю дорогоцінного каміння, яке вона насильно забирала в переможених ніби було готова запалати від напруження. Камені були провідниками сили мага і забираючи камінь, маг не міг справно чаклувати,- ще одна важлива деталь.

 Її майже червоні очі горіли злом, вогнем із самого Низу. Алрет Балмел була і красива і розумна, - надто сильна комбінація для людини з такими великими амбіціями. Її сім’я мала неабикий вплив і з перших життєвих кроків ця дама заглибилася в політику, намагаючись створити свою версію миру. І зараз вона була близька до виконання свого плану.

Доводячи правдивість своїх погроз, вона замахнулася і магічна хвиля накрила все вогнем,- троянди почали горіти. Величезні кущі, які простягалися на милі в ширину і в довжину затріскотіли. Вогонь швидко ширився і один кущ загорався за іншим. Вогонь потріскував. Небо ставало все чорнішим від диму. Повітря заповнив їдкий запах паленого. Троянди, чия краса була просто дивовижною, почали виділяти в повітря отруту. Оранжеві язики полум’я здавалися чорними. Краса стала вмирати і смерть краси стала початком смерті усіх довкола.

Але в тих, хто був подалі, ще був час врятуватися. Тому вартові, яким пощастило бути достатньо далеко, вже кивали звідси п’ятами. Але не ті, хто лицем до лиця стикнулися із Алрет Балмел.

Звичайно, троянди не можна було чіпати, а тим паче палити. Тому що це могло викликати катастрофічні наслідки для всього світу, не лише для цього місця. Що більше кущів займав вогонь, то більше отрути вони виділяли. Білі, рожеві, червоні, жовті, багряні, персикові троянди змінювали свій колір на чорний до того як їх захоплював дим чи вогонь. Якщо вони згорять, що ж буде тоді ? Вся магія зникне ніби її не було ? Чи залишиться, але буде такою слабкою, що стане просто не потрібною ?