XXVI. Алнея.

Минуло кілька днів. Алнея оговтувалась повільно, але вперто. Щоночі сни приносили уламки спогадів, які їй не належали: битви серед дерев, голоси з туману, кристали, що співали в сутінках. Її тіло приймало нову силу.

Одного вечора Велор запросив її на невелику галявину біля хатини. Там, між деревами, горіло магічне вогнище — воно не палало, а мерехтіло м’яким сріблясто-фіолетовим сяйвом.

— Прийшла, — мовив він, не обертаючись.

— Я готова слухати, — відповіла Алнея. — Я більше не можу жити, не розуміючи, ким стала.

Він повернувся до неї, і в його очах було щось первісне й мудре.

— Тоді слухай. Але не вухами. Слухай серцем.

Велор торкнувся пальцями її чола — і світ навколо потемнів. Алнея побачила зірки, що падали вгору, дерева, які говорили мовою вітру, і тіні, що ставали світлом.

— Сторожі Сутінку — це не просто маги, Алнеє. Це ті, хто живе на межі. Між днем і ніччю. Між надією і забуттям. Ми не боремося за світло чи темряву. Ми тримаємо рівновагу.

— Але чому саме я?..

— Бо ти вибрала. Не словами — дією. Ти пішла на небезпеку заради іншого — і магія відгукнулася. Не ми шукаємо силу — сила знаходить нас.

— І що мені робити тепер?

Він усміхнувся, і вогонь між ними затанцював інакше.

— Навчися слухати світ. Він говорить із кожним із нас — через воду, листя, дим і біль. Ти маєш навчитися бачити те, чого інші не помічають.

— І це все? — здивовано спитала вона.

— Це не так просто, як тобі здається. Тобі доведеться навчатися магії й зміцнювати тіло. Усе це — заради місії. Ти не одна. Є ще інші Сторожі.

— Я розумію, що легко не буде. Але я готова прийняти свою долю. А хто вони — інші Сторожі?

— То добре, дитино. Є один Сторож із дарами перевертня, а інший — з дарами вампіра. Але вони в рази сильніші за звичайних перевертнів і вампірів. Як і ти, вони врятували невинних. Один — від вампіра, інший — від перевертня.

— Вампіри? Перевертні?.. — здивовано перепитала Алнея.

— Так, дитино. Вони існують. Таємно — від людей, — відповів Велор.

— І кожна людина може стати Сторожем, якщо врятує невинного?

— Ні. Лише обрані. Ті, в чиєму серці — чистота, а в думках — світло. І не кожен здатен пожертвувати своїм життям.

— Що ще я маю знати про тих двох Сторожів? Ти їх знаєш?

— Я знаю лише, що разом ви зможете подолати зло й зберегти рівновагу світу. Особисто я їх не знаю, але скоро ви зустрінетесь. Я заочно допоміг їм. У них є артефакти — і для тебе також. Одні допоможуть краще зрозуміти себе, інші — об’єднати вас в одне ціле. Але часу в нас обмаль — лише тиждень, щоб навчити тебе. Бо ти — не просто маг. Ти — Сторожка Сутінку. А для Сторожа Сутінку немає нічого неможливого.

— А що буде потім? — спитала Алнея.

— Потім і дізнаєшся. Лише трохи терпіння. Ти готова почати навчання?

— Так, я готова пізнавати знання.

Перші практичні навчання магії

Алнея вивчала літературу, яку приніс Велор, — щоб зрозуміти теорію магії. А тоді вони перейшли до практики.

Велор навчив її торкатися дерев і "чути" їхнє минуле. Вона сідала біля річки й уявляла себе хвилею — тоді вода починала мерехтіти образами. Одного разу, тримаючи в руках кристал, вона впала в транс і побачила себе у битві, яка ще не відбулася.

— Твої сни — це ключі, — пояснив Велор. — Твої страхи — теж. Магія не вивчається. Вона відкривається, як джерело, коли прийде час.

Алнея опановувала різні практики медитації, вивчала магію стихій, навчилася слухати ліс, птахів, розуміти їхню мову. Потім — опанувала силу слова, магію заклинань і чарівних відварів. Далі — магію кристалів і тіней.

Коли Алнея багато чого вже опанувала, настав час присяги — присяги мага-сторожа і хранителя балансу.

Присяга Мага Алнеї

Він привів її до стародавнього кам’яного кола глибоко в лісі. Місце було окутане туманом, а в центрі лежав оберіг — той самий кристал, що вибрав її.

— У цьому місці, Алнеє, кожен Сторож, що є ще й магом, промовляє клятву. Її не можна нав’язати. Але якщо ти готова — промов її серцем.

Алнея ступила в коло. Кристал спалахнув білим, і світ навколо завмер. Вона заплющила очі.

— Я, Алнея з роду людей,
приймаю вогонь і тінь, що злилися в мені.
Я не обираю світло. Я не обираю темряву.
Я — межа.
Я — спокій між бурями, голос між мовчанням, рівновага між крайнощами.
Клянусь тримати баланс. Не за славу. А за тих, хто не бачить.
Я — Сторожка Сутінку, що використовуватиме магію,
щоб зберігати баланс:
між добром і злом,
людьми, перевертнями, вампірами й магічними істотами,
світлом і темрявою.
Тепер і завжди.

Світло кристала злилося з її грудьми. Вона впала на коліна — не від слабкості, а від глибини зв’язку.

Велор підійшов і схилився над нею:

— Тепер ти — одна з нас. І в твоїх жилах тече сутінкова сила. Навчання лише почалося. А попереду — інші. Ви повинні зібратися, бо загроза вже близько.

Алнея підвелася. Її очі світилися слабким білим світлом.

Вона більше не була просто дівчиною з міської бібліотеки. Вона була тією, ким мала стати завжди.