X. Озеро.

Зібравшись у далеку подорож, ми з Олді та Олі ретельно підготувалися: спакували необхідне спорядження та вирушили автомобілем. Олді попередила, що частину шляху доведеться подолати пішки — близько 5 км. Але це не буде простою прогулянкою: на нашому буде озеро, яке стане випробуванням.

Легенди свідчать, що це озеро — не просто водойма. Воно вважається магічним кордоном між світами, і лише ті, хто володіє істинною силою духу, можуть його подолати. Стародавні тексти описують озеро як місце, де відображаються найглибші страхи та бажання мандрівників. Ті, хто намагається перетнути його без належної підготовки, часто губляться у його туманах або стають жертвами ілюзій. Тому Олді наголосила: "Тільки з чистим серцем і ясним розумом можна пройти через це випробування".

Коли ми наблизилися до озера, його поверхня була спокійною, але в повітрі відчувалася напруга. Олді повільно ступила вперед, шепочучи стародавні слова, що, здавалося, зливалися з шелестом вітру. Олі тримала мене за руку, її погляд був сповнений рішучості.

Крок за кроком ми наближалися до води. Раптом поверхня озера почала змінюватися: з'явилися відображення наших найбільших страхів. Я побачив себе, втраченого та безсилим, але відчув, як сила всередині мене зростає. Зосередившись, я зробив крок у воду. Олі та Олді слідували за мною. Вода обгорнула наші ноги, але ми не зупинялися. З кожним кроком відображення ставало слабшим, а шлях — яснішим.

Коли Івар увійшов у воду, тиша стала настільки глибокою, що він почув, як б’ється його серце. Озеро більше не здавалося просто природним утворенням — воно жило. І воно знало, хто він.

Його тіло затягнуло у глибину, але не з силою — радше м’яко, як мати, що приймає сина додому. Перед ним відкрилася темна водна порожнеча, в центрі якої пульсувало щось схоже на око — древній розум озера.

Голос прозвучав зсередини — глухий, але чіткий, обволікаючи:

— Сторож сутінок. Ти шукаєш силу, шлях, істину. Але жодна з них не дарується без плати. Чи приймеш тягар?

— Я вже віддав себе на службу, — відповів Івар подумки.

— Цього замало. Сила, яку ти просиш, вимагає не просто вірності, а обітниці. Твоїм платою буде мовчання і захист.

— Я слухаю.

— Ти маєш зберегти таємниці Бібліотеки Роду. Нікому, окрім нащадків, не відкривати її глибин. Навіть тим, кого любитимеш. Навіть собі — коли спокуса стане нестерпною.

Івар відчув холод, як лезо, що торкнулося спини.

— Друге: ти маєш оберігати Олі. Вона — ключ. Вона — серце. Без неї рід згасне. Ти маєш допомогти їй пройти її шлях, навіть якщо твій буде інший. Навіть якщо це коштуватиме тобі всього.

Зображення Олі виникло у воді: вона стояла серед книг і вогню, обличчя було спокійне, але очі — самотні.

— Ти даєш обітницю?

Івар зціпив зуби. Це не була просто обіцянка. Це була печать, що мала впасти на його душу.

— Так. Я даю обітницю. Я збережу таємниці. Я захищу Олі. І я буду з нею, доки триватиме мій шлях.

Озеро загуркотіло, підводна тиша зникла. Вода спалахнула м’яким світлом. Івар відчув, як щось входить у нього — символічна печать на серці, невидима для інших, але вічна.

Коли він вийшов на берег, Олі чекала, мовчазна, але ніби вже щось знала. Вона лише кивнула, і в її погляді з’явилась глибока довіра.

— Тепер ми пов’язані, — сказав Івар.
— Тепер ми не самі, — відповіла вона.

Перетнувши озеро, ми опинилися на іншому березі, де стояв старовинний будинок, оточений густим лісом. Це була бібліотека наших пращурів — місце, де зберігалися знання про магію та історію нашого роду.

"Ми тут", — сказав я, озираючись на двох своїх супутників. "Тепер час дізнатися правду".

Олі кивнула, а Олді додала: "Це лише початок, Іваре. Ти готовий до того, що чекає всередині?"

Ми ступили на поріг будинку, готові розкрити таємниці, які він приховував.