VI. Шлях тіней.

Час від часу я відчував, що мої сили ростуть, але разом із ними з'являлися й нові труднощі. Пробіжки в лісі вже не приносили тієї радості, що раніше. Замість того, щоб бути звичайним тренуванням для тіла, вони ставали випробуванням для моєї душі. І кожен день я відчував, як на мене накочуються нові й нові емоції — біль, розгубленість, сумнів. І хоча я отримав велику силу, ці сили часто здавалося, що володіють мною, а не я ними.

Одного дня, коли я стояв на тому ж самому місці біля струмка, де колись побачив жінку, я помітив щось дивне. Здавалося, навколо стало набагато тихіше. Ліс не шепотів, не рухався. Відчуття присутності якогось спостерігача було нестерпним. Я різко повернувся, і переді мною, немов з тіні, з'явилася постать. Це був той самий старий, в білому одязі, з довгою бородою.

— Ти прийшов. — Його голос був глибоким і спокійним, але в ньому відчувалася сила.

— Що відбувається? — Я відчував, як мій голос тремтів від незрозумілості. — Я вже пройшов випробування, але чому це все не припиняється? Чому я досі не можу впоратися зі своїми силами?

Старий поглянув на мене своїми мудрими очима, і його погляд не був ані співчутливим, ані строгим. Він просто спостерігав, ніби знав усе наперед.

— Іваре, ти зрозумієш, коли прийдеш до кінця свого шляху. І ми тут для того, щоб ти навчився контролювати не лише свою силу, а й свої страхи. Місія твоя — це не лише про боротьбу з іншими силами, а й про боротьбу із самим собою. Ти повинен зрозуміти, хто ти є і чому твої сили так важливі для цього світу.

Я зробив кілька кроків уперед, намагаючись зрозуміти його слова. Як може боротьба з собою допомогти мені стати сильнішим? Як я можу перемогти самого себе?

— Ти повинен зустрітися з темними частинами своєї душі, Іваре. Кожна з них має форму і силу, яку ти можеш або прийняти, або подолати. Ти можеш жити, не прийнявши свої темні аспекти, але тоді вони завжди будуть тобі заважати.

Я не розумів, що він мав на увазі, але відчував, що його слова мають більше значення, ніж я міг зрозуміти. Я відкрив рот, щоб щось запитати, але він мене зупинив.

— Пам'ятай, Іваре. Ти не один у своєму шляху. У тебе є союзники, але тільки тоді, коли ти зрозумієш, що йти самотньо не завжди є слабкістю, а іноді це необхідність.

І знову він зник, як туман, залишивши мене наодинці з моїми думками. Залишалося тільки одне — дотримуватись його поради і продовжувати шукати відповіді всередині себе. Мій шлях не завершений, і я ще багато чого не розумів.

Цього разу я не повернувся до свого будинку. Я вирішив залишитися в лісі. Я мав пройти цей шлях — шлях зіткнення з собою, зі своїми страхами і сумнівами. Вірю, що тільки так я зможу стати тим, ким покликаний бути. І, можливо, з часом я буду готовий зіткнутися з темними сторонами моєї сили.

В лісі, серед тиші, я почав знову тренуватися, цього разу не лише фізично, але й психологічно. Я сидів на землі, поглиблював медитацію, намагаючись зрозуміти свої емоції. І, можливо, саме тут, серед темних дерев і гілок, я знайду те, чого так потребую. Тільки я зможу вирішити, чи дійсно готовий до цієї боротьби.

В середині туману, в глибині лісу, я почув знайомий голос, що прошепотів:

— Ти ще не готовий, але скоро будеш.

І я зрозумів — я ще не готовий, але коли настане час, я буду готовий до всього, що чекає на мене. Бо я сторож дня і ночі.