V. Дім.

Знову прокинувся, весь у холодному поту. Мені знову снилися чи то жахіття, чи видіння минулого. Я ще не до кінця опанував свою силу. Тому, повернувшись додому, вирішив переїхати подалі від людей. Не до батьків, а на околицю поселення за містом. Працювати став дистанційно, виконуючи лише управлінські функції, пов’язані з моїм спортивним клубом. Тренерство поки що залишив для інших.
Переїхавши за місто, я почав вести щоденник — можливо, він мені ще знадобиться.
Щоранку вирушаю до лісу на пробіжку та тренування: як фізичної сили, так і нових здібностей, що з’явилися після того випадку.

Минав ще один день, коли я стояв на краю лісу, спостерігаючи, як перші промені ранкового сонця пробиваються через густі дерева. Повітря було холодним, але чистим, і з кожним вдихом я відчував, як моє тіло наповнюється енергією. Ранкові тренування стали частиною мого ритуалу — це не просто фізичні вправи, це спосіб зрозуміти свою нову сутність.

Знову вирушив у глиб лісу, де могло знайтися місце для тихого роздуму і тренувань. Кожен рух ставав все більш обачним, кожен крок на землі — важливим. Чим більше я тренувався, тим більше розумів, що сили, що прокинулися в мені, не завжди піддаються контролю. Іноді, коли я сильно зосереджувався, міг відчути, як мої кістки змінюються, а шкіра ставала набагато міцнішою. Трансформація — це не просто біль, це відчуття, як моя людська сутність починає танути під натиском нової реальності.

Зупинившись біля невеликого струмка, я витягнув з рюкзака щоденник, що став моїм найкращим другом останнім часом. Після того, як я записав пару слів про свої відчуття, знову озирнувся навколо. Мені здавалося, що в лісі хтось є. Легкий подих вітру і хруст гілок нагадували про це.

— Ти почав розуміти, як це працює, правда? — прозвучав голос за моєю спиною.

Я одразу відчув знайомий холодок на потилиці, і без жодного зусилля повернувся. Це був лісовий дух.

— Чому ти звертаєшся до мене? — запитав я, але відповіді не було. Вона просто дивилася на мене, як ніби все це було передбачено.

— Те, що ти пережив, — це лише початок, Іваре. З твоєю силою ти станеш тим, кого шукають усі, і кого бояться також. Ти вже відчув, як інші мали вплив на твою силу, але ти ще не побачив всіх, хто зацікавлений в твоїх можливостях. Пам’ятай про це.

Я зітхнув і подивився на свою руку, в якій все ще висів амулет сонця. Відчуття цієї сили мене лякало, але й водночас я відчував певну велич у тому, щоб бути призначеним для чогось значного.

— Ти не відповіла на моє питання. Як саме я?

— Далеко не завжди ти зможеш відчути або контролювати свою силу. Сила стає твоєю опорою і тягарем водночас. Я слідкую за тобою, бо знаю, що цей шлях не буде легким. Тобі потрібно навчитися контролювати все це. Інакше — нічого хорошого не буде. Усі ті, хто прийшов до цього, — вони не зробили цього вибору. Вони піддалися своїм слабкостям.

— Я не хочу цього, я не просив такої долі. Але що я можу зробити?

— Ти не маєш вибору, Іваре. Це не те, чого ти хочеш. Але це те, чого ти потребуєш. Це сила, яка пробудилася в тобі, і ти будеш носити її, поки не завершиш свою місію.

Моє серце знову почало битися швидше. Я відчував, як сила в мені наростає. Кожен погляд, кожен рух давав мені більше впевненості. Але все одно мене переповнював страх.

— Що ж тепер? — запитав я, намагаючись не видавати своє хвилювання.

— Тепер тобі потрібно зрозуміти: що ти готовий зробити для того, щоб виконати свою місію. Ти станеш сторожем, Іваре. Але перед тим, як це станеться, ти мусиш пройти кілька випробувань. Це не просто змагання між силами. Це змагання з тобою самим.

Вона повільно зробила крок назад, ніби готуючись піти.

— Слідкуй за своїм серцем, Іваре. І пам'ятай — кожен твій крок буде важливим. Ти вже на межі. Справжня боротьба тільки починається.

І з цими словами вона зникла в лісі, немов і не була тут. Тільки її слід на землі залишався, і я знову залишився на самоті зі своїми думками.

Я подивився на свої руки і знову відчув цю величезну енергію, що переповнювала мене. Я не знав, скільки ще треба пройти до того моменту, коли я зможу контролювати свою силу, але одне я точно знав: я більше не можу залишити все на волю випадку.