III. Я й перевертні.

Двері повільно відчинилися, але ніхто не поспішав заходити. Я лежав прикований важкими ланцюгами до ліжка, відчуваючи неймовірну слабкість — наче тиждень провів на виснажливій роботі. Можливо, мене чимось напоїли чи вкололи... Я лише чув голоси за дверима. Освітлення в кімнаті було дуже тьмяне і не давало роздивитися облич.

— Ти впевнений, що це подіє, і він не кинеться на нас, перш ніж ми встигнемо щось запитати? — запитав жіночий голос.

— Так, впевнений. Це перевірений засіб, тож не бійся, — відповів чоловічий.

— Можливо, зачекаємо інших?

— Не бійся, йдемо. Вони приєднаються за п’ять хвилин.

Говорили майже пошепки, але, напруживши слух, мені вдалося розчути їхні слова. Коли почув кроки, прикинувся, що сплю. Із закритими очима почув, як вони зайшли в кімнату.

— Дивно, він уже мав би прокинутися, — сказав чоловік-перевертень.

— Він хоч живий? — запитала жінка.

— Хочеш перевірити?

— Ні.

— Не хвилюйся, нічого з ним не буде — снодійне діє.

— Чи не можна було інакше з ним поговорити?

— Розумієш, сонечко, у наших справах потрібна обережність, особливо коли не знаєш, хто перед тобою.

— Ми ж відчуваємо, що він перевертень і знаємо, що щось винюхував.

— А от що саме — скоро дізнаємося.

— Дивні у вас методи.

— Такі ж дивні, як і ми самі. А зараз піди зустрінь гостей і зроби нам чаю.

— Гаразд, як скажеш.

Жінка-перевертень вийшла з кімнати.

— Іваре, чи як там тебе... годі вже вдавати, що спиш.

Я відкрив очі і сказав:

— Можливо, годі вже цей цирк. І ти нарешті знімеш з мене ланцюги?

— Це не цирк, а міри обережності. Бо ми не знаємо тебе, Іваре.

— Ти ж відчув, що я перевертень. Значить, знаєш, хто я.

— Так, але є одне «але».

— Яке ще «але»?

— Можливо не одне. Уяви: приїхав до нас звичайною людиною, потім десь зник, а тут з’являєшся вже перевертнем.

— Я можу все пояснити.

— Так, поясниш... Але почекай. Зараз прийдуть мої родичі, і ми тебе послухаємо.

Через кілька хвилин у кімнату зайшли ще двоє — чоловік і жінка. Обличчя їх було важко розгледіти через тьмяне світло, але я відчув їхню присутність.

— Ну що, почнемо? — спитав чоловік-перевертень, що тільки зайшов.

— Іваре, може, розповіси? Хто ти і як став перевертнем?

Я розповів про себе: як опинився на цій базі відпочинку, як став перевертнем і де був увесь цей час. Не згадав лише про випадок у лісі, коли довелося ліквідувати іншого перевертня. Можливо, він був їхнім родичем, і ця інформація їм не сподобалась би. Тим більше — я був прикований у ланцюги.

— Ми перевіримо твої слова, а потім вирішимо, що з тобою робити.

Перевертні вийшли, залишивши мене одного в темному, напівпідвальному приміщенні.

Через деякий час вони повернулися. Зайшов один із них і сказав:

— Ми перевірили все, що ти розповів, і вирішили відпустити тебе. Вважаємо, що ти не шпигун і не намагаєшся нашкодити нашій зграї. Але якщо помилимося — стеремо тебе з лиця землі. Так і знай.

— Ха-ха, шпигун? Я вас не боюся, шановні, — насмішкувато відповів я.

— Тобі смішно, а нам — ні.

— Я не шпигун, у цьому можете бути певні. Шукайте когось іншого для своїх ігор.

— Ми поки що віримо тобі. Тож відпускаємо.

— Не переживайте, завтра я вже їду додому. Ваші ігри — без мене.

— Ми не переживаємо. Можеш бути певний. Сьогодні будуть змагання між перевертнями. Можеш приходити. Змагання лише для своїх.

— Дякую, подумаю.

У цей момент до кімнати зайшли кілька перевертнів і зняли з мене кайданки.

Нарешті я був вільний.

Після душу я вирішив збиратися в дорогу. Годі мені цих пригод. Такого відпочинку в мене ще не було. Зібрав речі, поклав у машину. Вирішив не чекати завтра — їхати вже сьогодні. Годі з мене цих перевертнів. Нарешті повернуся до людей і звичайного життя.

Раптом підійшла молода дівчина-перевертень і перша заговорила:

— Привіт! Я — Рея. Ти вже покидаєш нас?

— Привіт! Івар, хоча ти, напевно, вже знаєш, як мене звати. Виникли справи, тому мушу їхати.

— Шкода, що ти не залишишся на сьогоднішнє свято.

— Я впевнений, що і без мене вам буде весело. У ваших родичів дуже гарна фантазія.

— Ти правий, з фантазією в них все чудово. Гарної дороги, Іваре. Сподіваюся, ще побачимось.

— Надіюся, що ні. Дякую. І бувай.

Попрощавшись із дівчиною, я сів у машину і рушив у дорогу. Нарешті я їхав додому.