II. Нові знайомства.

Прокинувся я ще до сходу сонця. Лежав мовчки, вдивляючись у стелю, й намагався осмислити те, що зі мною сталося. У голові крутилися питання: хто я тепер? Що маю робити далі? Оце, так би мовити, "відпочив"... Чому це трапилося саме зі мною? Це випадковість чи, можливо, доля? І що тепер робити з цією силою, яка прокинулася всередині? Одне знаю точно: потрібно з'їздити в місто — вирішити справи з роботою та навідати батьків. Уже чотири дні не виходив з ними на зв’язок. Напевно, хвилюються... Хоча вони знають, що я поїхав відпочити, а тут — зв’язок дійсно слабкий. Та й телефон залишився в орендованому будиночку разом з речами.

Тепер я — новий Івар. І мені потрібно це прийняти. Навчитися керувати своєю силою, щоб, боронь Боже, не нашкодити комусь. Зараз ще рано — усі, певно, сплять. Саме час для прогулянки. Я вирушив до знайомого вже лісу, сподіваючись, що цього разу обійдеться без пригод.

На подвір’ї, біля багаття, Олді вже поралась, щось готуючи на сніданок. Я підійшов ближче й привітався:

— Доброго ранку, Олді.

— І тобі, Іваре, доброго ранку! На прогулянці був? — усміхнулася вона.Серед дерев відчув щось дивне... Ніби повернувся додому. Розім’явся, трохи побігав, освіжився в річці — і попрямував назад до поселення. — Так, ви ще спали, а я вирішив пройтися. Може, допомогти з чимось? — спитав я.

— Поки що ні, дякую. Зараз будемо снідати — ходімо до бесідки, — відповіла Олді.

Я попрямував до бесідки, де вже сиділа Олі. Вона акуратно розставляла столові прибори на стіл. Привітався:

— Доброго ранку, Олі!

— Доброго ранку, Іваре! — привітно усміхнулася вона.

Ми перекинулися кількома словами, і до нас приєдналася Олді з готовим сніданком. Поїли — і розпочали розмову про плани на день. — Ви вже зібралися? — спитав я.

— Так, плануємо вирушати хвилин за тридцять, — відповіла Олді.

— А які у вас подальші плани?

— Та все, як і раніше. Хочемо з Олі переглянути дідові записи — може, знайдеться більше інформації про Сторожів Сутінок.

— А ти, Іваре?

— Поки що — повернутися до звичного життя. А там... буду діяти за обставинами. Давайте обміняємося контактами, щоб залишатися на зв'язку, якщо що.

— Добре, я сама хотіла це запропонувати, — усміхнулася Олді. Обмінявшись номерами, я допоміг Олді й Олі завантажити речі в машину. Перш ніж вирушити, зайшов у хижину по книгу та щоденник.

— Олді, не могли б ви підкинути мене до курортного селища Зелдінт?

— Авжеж, без проблем.

За кілька хвилин ми були в дорозі. Їхати довелося недовго — хвилин п’ятнадцять. На місці я подякував жінкам за все й попрощався.

Я опинився у своїй орендованій хижині. Нарешті — чистий одяг, душ, спокій... Книгу й щоденник я обережно поклав у рюкзак. Після того, як привів себе до ладу, замислився: ще є кілька днів відпочинку, тож не бачу сенсу відразу повертатися до міста. Вирішив прогулятися селищем і дізнатися, які тут заплановані заходи.

Йдучи стежкою, я раптом вловив знайомий запах... перевертні. Цікаво. Отже, я тут не єдиний. "Чудово", — подумав я. — "Схоже, буде ще цікавіше. Але сьогодні — ніхто не зіпсує мій день".

Підійшов до інформаційного стенду й почав вивчати програму заходів. На вечір заплановано полювання на кабанів. Завтра — екскурсія лісами в рамках "Зеленого туризму" і вечірня риболовля. А післязавтра — святкування під назвою "Зелені, краса та сила".

З цим я попрямував до рецепції, аби записатися.

— Доброго дня! — привітався я.

— Вітаю! Ви щось хотіли? — привітно відповіла молода адміністраторка.

— Так. Мене звати Івар. Я хотів би записатися на всі найближчі заходи.

— Звичайно. Але спочатку вам потрібно заповнити анкету — для організації, кількісного обліку та розподілу учасників.

— Добре, без проблем.

Вона простягнула мені анкету. Там потрібно було вказати особисті дані, хобі, інтереси. Я все заповнив, віддав їй і попрощався. Виявилося, що в селищі є навіть бібліотека та відкритий тренувальний майданчик. Маючи вдосталь часу, я вирішив трохи потренуватися, а потім — освіжитися в річці.

Ввечері, відповідно вдягнувшись, вирушив на полювання. Усі, хто зголосився взяти участь, зібралися разом. Провели інструктаж, поділили на команди, видали іменні жетони — кожному відповідно до кольору команди.

Я відразу вловив — тут не лише люди. Перевертні... Відчуття загострилося. У кожній команді було по сім учасників. Нам дали час познайомитися, вибрати капітана та обговорити стратегію. Я відчув, що наш капітан — перевертень. Також одна з дівчат — Джил — була з тих самих. Нас у команді було п’ятеро чоловіків і дві жінки. Цікаво, чи вони вже розпізнали мене?

Я для себе вирішив: маю з ними познайомитися. Поки ще не знаю, як саме. Скажу, що нещодавно став перевертнем і майже нічого не пам’ятаю. Не варто одразу показувати всі карти. Краще спостерігати. А там — видно буде.

Я був рішуче налаштований. Сьогодні потрібно виграти — переможців чекав приємний бонус. На полювання дали годину. Зброя була лише у капітана — решта мали допомагати заганяти кабана.

Сьогодні удача була на нашому боці. Завдяки моїй швидкості та допомозі Джил ми першими загнали кабана, і капітан, якого звали Міт, зміг його вполювати. Я отримав від цього справжнє задоволення. Думаю, перевертні це помітили...

Після полювання на нас чекала невелика вечірка просто неба. Можна було поспілкуватися, розслабитися, повеселитися.