Розділ 4

Після битви за розплідник старе депо, де ховалася зграя, змінилося. Тепер тут не було відчуття тривоги — золотисте світло Діани ніби просочило стіни, роблячи їх затишними.

​Марк стояв біля великого вікна, дивлячись на те, як сонце повільно піднімається над Мур-Сіті. Його плечі були напружені. Він відчував присутність Діани ще до того, як вона увійшла до зали. Її кроки були легкими, майже невагомими.

​— Ти не спиш, — тихо сказала вона, підходячи ближче.

​— Альфи не сплять, коли зграя в небезпеці, — Марк обернувся. Його карі очі зараз мали золотисту облямівку — ознаку того, що його звір визнає її силу. — Діано, те, що ти зробила в розпліднику... Ти не просто врятувала їх. Ти об'єднала нас усіх. Навіть я відчув твій поклик. Це було... наче я нарешті знайшов шлях додому.

​Діана зупинилася поруч, торкнувшись підвіконня. Їхні руки випадково зіткнулися, і між ними проскочила справжня електрична іскра. Це не була статика — це був «Резонанс Зграї».

​— Я відчуваю твій біль, Марку, — прошепотіла вона, дивлячись йому в очі. — Ти так довго ніс цей тягар один. Тобі не обов'язково бути єдиним щитом.

​Марк на мить завагався, а потім накрив її долоню своєю. Його велика рука повністю закривала її тонку кисть, але сила була рівною.

— Стародавні легенди кажуть, що справжній спокій місто знайде лише тоді, коли Чорний Вовкодав і Біла Вівчарка стануть одним цілим. Двоє Альф — як Сонце і Місяць.

​Він підійшов ближче, так що вона відчула тепло, яке виходило від його тіла. У світі перевертнів запах — це істина. І зараз від Марка пахло лісом після дощу, силою та безмежною відданістю. А від Діани — свіжим сріблом і весняним квітом.

​— Ми не просто напарники, Діано, — Марк обережно торкнувся її щоки. Його голос став хрипким. — Мій вовк вже обрав тебе. І я... я теж.

​Діана відчула, як її власне серце відгукується на цей заклик. Вона більше не була самотнім дівчиною-кінологом. Вона знайшла свою половинку.

— Я вибираю тебе, Марку. Навіть якщо проти нас вийде весь світ Ляльковода.

​Вони стояли в променях світанку, і на мить їхні тіні на підлозі злилися в одну — величезну постать двох вожаків, що стоять плечем до плеча. Це був союз, який неможливо розірвати.

​— Гей, Альфи! Вибачте, що перериваю ваш момент «і жили вони довго і щасливо», — голос Джеккса в динаміках змусив їх різко відскочити одне від одного. — Але я знайшов щось у речах твого батька, Діано. Схоже, він знав, що ти зустрінеш Марка.

​Джекс виклав на стіл стару дерев'яну скриньку. Всередині лежав дивний артефакт: два сплетені срібні кільця, які не мали жодного шва.

​— Це «Вузол Вірності», — прошепотів Марк, дивлячись на прикрасу. — Його можна надіти лише тоді, коли обидва Альфи погоджуються розділити життя і смерть.

​Раптом скринька спалахнула золотим вогнем Діани. Кільця почали вібрувати.

— Схоже, настав час не просто бути парою, — Діана подивилася на Марка з рішучою посмішкою. — Настав час показати Ляльководу, що буває, коли дві Альфи стають однією зграєю.

​Марк взяв одне кільце і обережно одягнув його Діані на палець. Воно миттєво підлаштувалося під її розмір, ставши частиною її шкіри. Діана зробила те саме для нього.

​— Тепер ми не просто вожаки, — сказав Марк, притискаючи її до себе і цілуючи в чоло. — Тепер ми — Закон цього міста.