Розділ 3

Коли зграя підлетіла до воріт розплідника, повітря вже було просякнуте запахом гару та страху. Гончаки Хаосу — потворні, схожі на обдертих вовків істоти — оточили вольєри. У самому центрі, закриваючи собою найменших цуценят, стояв Бой. Його лапи тремтіли, але він не відступав, хоча проти нього було шестеро ворогів.

​— Бой! — подумки крикнула Діана.

​Вона відчула його біль, як свій власний. І в цей момент усередині неї щось вибухнуло. Її біле хутро почало не просто світитися, воно почало випромінювати срібні іскри.

​— Марку, вони не слухають команд! Вони як маріонетки! — гаркнув Джекс, врізаючись у першого Гончака.

​Марк кинувся на допомогу, але Тіні диких випускали чорний туман, який засліплював перевертнів. Рексі та Джекс почали втрачати орієнтацію, натикаючись на стіни.

​— Діано, твій дар! — пролунав голос Марка в її голові. — Ти не просто відчуваєш їх. Ти можеш стати їхнім голосом!

​Діана зупинилася посеред подвір'я. Вона заплющила очі й перестала бачити очима — вона почала бачити «серцями». Кожен собака в розпліднику: від грізних німецьких вівчарок до маленьких тер'єрів — став для неї яскравою точкою світла.

​Вона зрозуміла: вона не просто перевертень. Вона — Провідниця Зграї. Її кров походила від давніх білих вартових, які могли керувати не тільки собою, а й усіма псовими навколо.

​— СЛУХАЙТЕ МЕНЕ! — цей наказ Діани пролунав не в повітрі, а в свідомості кожного пса в радіусі милі.

​Тієї ж миті:

• ​Вівчарки в розпліднику одночасно вибили двері своїх вольєрів.
• ​Бой відчув приплив неймовірної сили, його рани почали затягуватися золотим світлом.
• ​Звичайні службові собаки, які раніше боялися монстрів, вишикувалися в ідеальну бойову лінію за спиною Діани.

​— В АТАКУ! — скомандувала вона.

​Це була не просто бійка, це була лавина. Під керуванням Діани собаки діяли як єдиний організм. Поки Рексі та Марк розривали Тіней фізично, звичайні собаки відволікали ворогів, заходячи з тилу за вказівками Діани.

​Раптом з даху адміністративної будівлі пролунав сухий, неприємний сміх. Там стояв чоловік у довгому шкіряному плащі, що тримав у руках тростину з набалдашником у вигляді черепа собаки. Це був Ляльковод.

​— О, так... Срібна Кров прокинулася, — прошипів він. — Я чекав на тебе, біла вівчарко. Мої Гончаки — лише закуска. Справжня вечеря почнеться, коли я заберу твій голос і змушу весь світ гавкати під мою дудку.

​Він змахнув тростиною, і тіні навколо нього почали згущуватися в одну велетенську потвору, втричі більшу за Марка.

​— Марку, бережися! — крикнула Діана.

​Але вона відчула, що Ляльковод боїться одного — її прямого погляду. Її дар емпата міг не тільки єднати друзів, а й розривати зв'язки ворога.

​— Ти не маєш над ними влади! — Діана зробила крок вперед, і під її лапами бетон почав тріскатися від чистої енергії. — Вони — вільні. Вони — Вартові!

​Срібна хвиля світла вирвалася з її грудей, вдаряючи прямо в Ляльковода. Його контроль над монстром миттєво зник. Потвора, втративши господаря, просто розсипалася на попіл.

​Ляльковод зашипів від люті й зник у димовому вихорі, залишивши по собі лише одну фразу:

— Це лише початок полювання, маленька Альфо.

​Коли битва скінчилася, розплідник затих. Усі собаки — і перевертні, і звичайні — схилили голови перед Діаною. Бой підійшов до неї й легенько лизнув її в ніс.

​Марк підійшов до неї, уже в людській подобі, і накинув на її білу шерсть свою куртку, поки вона перетворювалася назад. Його руки тремтіли від захвату.

​— Ти не просто одна з нас, Діано, — прошепотів він. — Ти та, на кого ми чекали сотні років. Ти — Біла Альфа. І тепер наша зграя стала непереможною.

​— Але що це означає для мого життя? — запитала вона, дивлячись на схід сонця.

​— Це означає, що відсьогодні жоден пес у цьому світі не залишиться самотнім, — відповів Марк. — А в нас з тобою з’явилося дуже багато роботи.