Глава 3 НЕЗВИЧАЙНА ЗНАХІДКА

Глава 3
НЕЗВИЧАЙНА ЗНАХІДКА

У пустелі сурикатів підстерігає безліч небезпек, тому вони приділяють особливу увагу захисту колонії. Забираючись на найвищу скелю або високу гілку дерева, спостерігачі стають на дві лапи й уважно розглядають довколишній простір. У разі небезпеки вони видають спеціальний звук. Тоді всі пірнають у найближчий вхід до нори, підіймаючи стовпи пилу, щоб хижак не міг їх розгледіти. Після цього охоронці теж несуться в найближче укриття.

Стояти в дозорі — це відповідальне завдання, хоча доволі нудне. Іноді вартові засинають, згорнувшись клубочком, прямо під час служби, за що отримують покарання від Маги, якщо, звісно, вона впіймає їх на цьому.

А на світанку перед смачним сніданком сурикати мають свій особливий ритуал — вони гріються на сонечку після холодної ночі в норі. У цей момент вони нагадують вартових пустелі, що оберігають її від злих духів.

І от одного звичайного ранку, коли сурикати щойно поснідали, у колонії сталася незвичайна пригода. Але спочатку треба сказати кілька слів про Квікса, котрий весь свій час рахував здобич і кількість проритих тунелів. Він постійно щось жував, тому був повненьким. Сурикати жартували, що одного дня Квікс перерахує та з’їсть усі зірки над пустелею. Однак коли його запитували, наприклад: «Скільки в нас залишилося їжі?» — він точно відповідав на запитання в будь-який час дня та ночі.

Так от, копачі будували нору, коли випадково натрапили на скриню з прикрасами.

— Дивись, що я знайшов! — вигукнув один із них. — Усе таке чудове!

— Які гарні штучки! Треба повідомити Магу, нехай вона вирішує, що із цим робити, — сказав інший.

Сурикати підхопили скриню та віднесли до Маги. Звістка про знахідку швидко облетіла колонію, тому всі сурикати зібралися навколо неї.

— Ми маємо все ретельно підрахувати, — швидко знайшовся Квікс. — А це можна їсти? Мабуть, ні, — і на мить він замислився. 

Йому дуже сподобалась одна маленька красива штучка, яка так гарно поблискувала в променях сонця. Він уже уявляв собі, як начепить її.

— Це ми прикраси знайшли, отже, вони наші! — гукнув один із тих, хто відшукав скарб.

— Які гарні іграшки будуть для малят, — зраділа Соло. — Я вважаю, що вони їм неймовірно сподобаються.

Ажіотаж зростав із кожною хвилиною. Проводирка стояла замислившись біля скрині й не знала, що ж робити. Прикраси їй подобалися, втім вона відчувала від них якусь небезпеку.

— Ми маємо негайно позбутися їх. Я чув, що вони завдають своїм власникам багато шкоди, — сказав Боні, наблизившись до неї.

— Гаразд. Давайте занесемо скриню в нору, а вранці я прийму рішення, — підсумувала Мага.

Так вони й зробили. Пробіг день. Проводирці здалося, що всі заспокоїлися, але вранці вона помітила на деяких сурикатах нові прикраси. Сонце грало на них, відблискуючи дуже далеко. Схоже, це й привернуло увагу сокола.

Не встигла проводирка зреагувати на те, що діялося, як пролунав тривожний сигнал спостерігача про наближення хижака.

— Небезпека! — вигукнула Мага і з жахом побачила, що сурикати під вагою прикрас не можуть швидко бігти. Ті, хто був розумніший, кидали їх і мчали з усіх ніг до найближчого входу в нору.

Раптом сокіл схопив Квікса, який так і не зміг розлучитися зі своїм скарбом. Усі розгубилися. На щастя, проводирка не втратила самовладання й подала сигнал напасти на сокола. 

Сурикати всі разом налетіли на птаха. Хтось кусав його, хтось здіймав пил, а хтось ричав.Це створило страшенний галас, який налякав хижака. А Квікс, скориставшись моментом, укусив його за лапу! Від несподіваного болю сокіл випустив здобич, і сурикати одразу кинулися врозтіч.

Сурикати були неймовірно щасливі. Їм вдалося врятувати товариша. Птах, який не очікував опору, полетів додому ні з чим. Усі прикраси швидко буди складені назад у скриню, навіть без наказу Маги.

— Боні, мені шкода, що я тебе одразу не послухала. Нам дійсно варто цього позбутися, — звернулася до товариша Мага.

— Віддаймо прикраси назад людям, — запропонував він.

— Гаразд. Віднесемо їх у ту далеку печеру. Я колись зустрічала там цих чужинців. Їм вони потрібніші, ніж нам.

Так вони й зробили. А коли повернулися, то побачили, що співмешканці очікують на них.

— Дорогою ціною далася мені ця наука. Дякую за мій порятунок, — промовив Квікс, звернувшись до своїх друзів. — Цей урок я засвою назавжди.

— Разом ми сила. І ніякі хижаки нам не страшні, поки ми стоїмо один за одного, — сказала у відповідь Мага й усміхнулася.

Надалі життя колонії сурикатів пішло своєю чергою. Підростали нові малюки, і Сола неодмінно розповідала їм цю історію, але трошки прикрашаючи її.

Сподіваюсь, діти, ви зрозуміли, якою великою силою можуть бути звичайні маленькі тваринки, якщо вони разом і їх очолює мудрий ватажок.

Запрошую додати книгу до бібліотеки, якщо вона Вам сподобалася та стежити за моєю авторською сторінкою.