Глава 2 ПІЩАНА БУРЯ

Сурикати — великі спеціалісти з риття нір і підземних тунелів, у яких уся колонія рятується від хижаків та палючого сонця. Вони мають довгі пазурі, за допомогою яких і будують тунелі. Безліч входів-виходів дає їм змогу сховатися в будь-якому місці своєї території, а вночі вони сплять у норі, тісно притулившись один до одного.

Був звичайний ранок, коли проводирка відчула, що повітря стало нерухомим. Вона одразу зрозуміла, що щось не так. Боні, який підбіг до неї, підтвердив її здогадку, прошепотівши: 

— Схоже, починається піщана буря!

— Усі в нору! Насувається небезпека! — не зволікаючи, відреагувала Мага. 

Уся колонія миттєво заворушилася. Дорослі сурикати підхоплювали малюків та бігли до входів у нору.

Мага та Боні все ще лишалися на поверхні. Спочатку вони почули глухе гуркотіння, яке йшло здалеку, а потім побачили смугу іржаво-жовтого піску, що закручувалася у великі вихори та наближалася до них.

Мага ще раз озирнулася навколо, щоб пересвідчитись, що ніхто ніде не застряг, і звернулася до Боні:

— Час!

І вони стрімголов понеслися до нори. Пісок уже боляче бив їх по мордочках, залітав в очі, ніздрі й рот. Діставшись до входу, який тримали відчиненим спеціально для них, вони швидко заскочили всередину й прикрили його щільними грудками землі та невеликими камінцями. Решту виходів сурикати зачинили відразу, як почули про бурю, щоб не дати вітру й пилу проникнути в їхнє укриття.

Коли Мага й Боні спустилися в нору, то побачили, що всі малюки дуже перелякані й туляться до Соли з Роною. Неподалік старші сурикати зміцнювали стіну тунелю, яка почала руйнуватися через стихію. Спостерігачі охороняли входи в нору, щоб у них не заповзла гадюка. 

Боні шукав воду для малечі, коли раптом почув, що десь обвалився тунель. Він негайно повернувся й зрозумів, що малюки заблоковані усередині разом із Магою та виховательками. Боні злякався від думки, що в них не тільки обмаль води, а їм може не вистачити повітря. Він зібрав копачів, і вони взялися екстрено рити новий прохід. Боні ж намагався з’ясувати, чи можна потрапити до заблокованих з іншого боку.

А тим часом Мага силувалася заспокоїти дітлахів:

— Сядьте поруч, мої рідненькі. Сьогоднішня буря — це наша пісочна пригода. Колись мені довелося пережити водяну пригоду. Це сталося, коли я була ще молодою. Одного дня небо почорніло і хлинув такий потік води, що тунелі почало затоплювати. Я розуміла, що ми повинні діяти якомога швидше, щоб не загинути, але наш ватажок нічого не робив. На щастя, я згадала, що в глибині нашої нори був старий хід, яким ми давно не користувалися. Тоді я взяла двох самців, і ми побігли розчищати його. Нам вдалося відрити прохід, коли вода вже заповнювала наш тунель. Усі вилізли, мокрі та брудні, втім живі. Тим часом злива закінчилася. Того ж вечора хтось мені сказав: «Мага, ти врятувала всю нашу колонію! Ми хочемо, щоб ти була нашою лідеркою!». Так завдяки своїй винахідливості й небайдужості я стала проводиркою колонії.

— А нам теж допоможуть? — почула вона тонесенький голосок своєї донечки.

— Звісно, люба. Я не маю в цьому жодного сумніву, — обійняла її мати.

Проводирка твердо знала, що її команда не залишить їх, тому старалася бути якомога спокійнішою. Через деякий час, коли повітря вже залишалося дуже мало, вона нарешті відчула свіжий вітерець. Це означало, що вони врятовані.

— А ось і наш порятунок! — вигукнула Мага.

Дітлахи радісно обхопили її з усіх боків.

— Тепер — снідати та спати. Буря затихає, але ще не закінчилася. Слід набратися сил, бо завтра вранці всі разом будемо звільняти виходи з нори від піску. Нам без вас не впоратися, — усміхнулася Мага й передала малюків вихователькам.

Буря тривала майже добу. Після неї усе в норі, навіть їжа, вкрилося шаром піску, а земля на поверхні висохла та розтріскалася. Проте проводирка твердо знала, що немає таких труднощів, які її команда не змогла б подолати. Пустелею звучала її пісня:

Немає такої завади,

Яку неможливо здолати,

Із цим допоможе команда,

Разом завжди легше стояти.

Ляк-ляк-переляк,

Подолати маєш страх,

Вихід знайдеться завжди,

Якщо поруч ватажки.

І лідер є лідер, він бачить,

Він знає: слабий хто, хто сильний,

Ніколи нікого не зрадить,

Бо дії потрібні всім спільні.

Ляк-ляк-переляк,

Подолати маєш страх,

Вихід знайдеться завжди,

Якщо поруч ватажки.