Глава 1 НЕБЕЗПЕЧНЕ СУСІДСТВО

Десь на півдні пустелі Калахарі в долині Оранжевої річки оселилася колонія сурикатів. Це тендітні тваринки з довгою жовто-сірою шерстю. Довкола очей вони мають великі чорні плями, які не тільки зменшують відблиски від сонця, а й придають їм агресивнішого вигляду для відлякування хижаків. Проте, за своєю суттю, сурикати доволі дружні.

Мага — матуся колонії. Як мудра проводирка, вона повсякчас пильнує, тому першою відчуває небезпеку та приймає всі рішення. Інші сурикати завжди погоджуються з Магою та виконують усе, що вона їм каже. Інакше вона може прогнати неслухнянців із колонії, а для суриката залишитися самітно в пустелі — це неминуча загибель.

Боні, вірний друг Маги, завжди біля неї. Він має добрий нюх, тому знаходить здобич глибоко під землею та приносить подрузі найсмачніші трюфелі, яйця й скорпіонів, у яких одразу відкушує жало. Також Боні перевіряє, наскільки добре захищена сама Мага, тому вона дуже цінує його турботу.

У норі, глибоко під землею, розташовані дитячі ясла колонії, де виховують дітей Маги. Малюки виходять на поверхню, тільки коли підростають. Яслами керують Рона та Сола.

Сола розповідає дітлахам казки, співає пісень, грає з ними в різні ігри, тобто робить усе, щоб вони хоча б трохи посиділи спокійно.

Гей, хлоп’ята, гей, дівчата,

Вас вітають сурикати.

Сури-сури-сурикати,

Вони дружні та завзяті,

У біді не полишають

І за кожним добре дбають.

У родині сурикатів

Головні є, є солдати,

І це військо не здолати,

Сури-сури-сурикатів.

Сури-сури-сурикати

Дуже люблять мандрувати,

Рідний дім для них — пустеля,

Що бархани жовті стеле,

Можуть там житло ховати

Сури-сури-сурикати.

У родині сурикатів

Головні є, є солдати,

Неможливо їх здолати,

Сури-сури-сурикатів, —

звучить її голос.

Сола частенько каже:

— Немає неслухняних дітей. Є ті, які хочуть обійнятися зі мною. 

Після цього дітлахи мчать до неї, щоб притулитися. 

Малюки граються, гризуться, навіть влаштовують бійки, однак розуміють, що Сола не буде сваритися. Також вони обожнюють слухати її нескінченні історії про хоробрих сурикатів.

Інша вихователька, Рона, суворіша за Солу, проте теж ставиться до малечі із щирою любов’ю. Вона годує та навчає малюків рити нори й знаходити їжу. А коли хтось із них балується, Рона бере його на руки й терпляче пояснює, навіщо треба вчитися, але не забуває потім приголубити малечу.

Невдовзі малюки підросли, і Сола вивела їх на поверхню. Дітлахи норовили перевірити все навколо. Найдопитливішим серед них виявився Фліп, тому Сола постійно тримала його в полі зору. Але варто було їй відволіктися на іншого, маленький непосида зник.

Увагу Фліпа привернуло легке пір’ячко, яке кружляло біля нього. Він побіг прямісінько за ним, забувши про заборони виховательки.

— Яке воно чарівне! Я неодмінно хочу мати саме таке, — Фліп у думках уже уявляв, як стискає м’яке пір’ячко у своїй долонці.

— Фліпе, ти де? — здалеку почувся голос Соли, втім ніхто їй не відповів.

«Зараз, зараз я повернуся. Я вже майже його схопив!» — думав Фліп і з нестримним азартом біг за пір’ячком. А коли спіймав, уважно розглянув та, задоволений, озирнувся навкруги. Поруч нікого не було.

— Ой, здається, я загубився. Нічого, я легко знайду дорогу назад! — вигукнув малий і пішов у протилежний від своєї колонії бік.

А тим часом Сола здійняла тривогу. Сурикати всі разом почали шукати малюка. Мага неймовірно засмутилася:

— Фліп міг потрапити в справжнє лихо.

Із їхньою колонією межувала територія інших сурикатів, і Мага знала, що вони не терплять чужинців на своїй ділянці.

— Я бачу Фліпа, він біля ріки на сусідній території, — сповістив спостерігач. — Наші сусіди вже з ним спілкуються.

— Ех, схоже, бійки не уникнути, а мені цього так не хочеться, — сказала проводирка.

Вона видала специфічний звук — гучніший і напруженіший, ніж звичайна тривога через хижака, сповіщаючи про загальні збори, та наказала:

— Соло, відведи малюків у нору!

Дорослі миттєво покинули свої справи, зібралися навколо лідерки й усі разом попрямували до річки.

Досягнувши місця, у якому опинився Фліп, вони побачили, що сусіди вже напоготові. Мага витягнулася на задніх лапах, високо піднявши голову, й видала бойовий крик. У неї був сміливий і безстрашний вигляд. Поруч із нею стали її співмешканці. Хвости сурикатів задралися вгору, шерсть піднялася дибки, що зробило їх удвічі більшими.

Обидві колонії вишикувалися одна напроти одної, як футбольні команди перед матчем. Кожний докладав зусиль, щоб як слід налякати іншого. 

Фліп, побачивши матір, стрімко побіг, щоб сховатися за нею.

Протистояння тривало лише декілька хвилин, проте супротивники відчули, що сили нерівні, та відступили. Мага, видавши переможний звук, схопила малюка й попрямувала назад.

— Сьогодні сутички вдалося уникнути. Не трапилося ні укусів, ні подряпин! Дуже добре, що ми обійшлися без бійки! Я неймовірно вдячна всім за допомогу! — радісно вигукнула вона, повернувшись додому.