У темній прірві, серед болю і смерті, немовби заграла ніжна колискова. Вона огортала мене тоненьким серпанком, і другий шар, який наздоганяв мене у безодні, вдарився об цей серпанок.
На мій подив, йому не вдалося пробити тоненьку оболонку світла, що вкутала мене, і відбившись від неї, він хаотично затанцював, відбиваючись від невидимих мені стін і стелі, і нарешті шугнув у зворотному напрямку.
У моє тіло вливався потік цілющої енергії. Біль відступав, і смерть теж відступала. хоча й неохоче.
Я зрозуміла. що вже дихаю. Розплющивши очі, я побачила амулет у своїй руці і Конфідуса, який добивав чергову летючу мишу. Лігнора не було.
"Змінений! Що з ним?"
Я підвелася на лікті. Римон із товаришами розправлялися з монстрами біля входу. Я чула поодиноке квакання і вереск, та суцільного хору вже не було.
- Леді, з вами все гаразд? - наді мною нахилився Конфідус.
- Та начебто так.
- А де змінений? Його вбили? - я показала амулет.
- Ні, леді. Він віддав амулет Лігнору, а Лігнор вклав вам у руку. Більше я зміненого не бачив.
- Лігнора теж не видно, - додав він, озираючись.
Я заплющила очі. На більше сил не вистачало.
Скільки ж було Тих, хто говорить з Темрявою? Та скільки б їх не було, схоже, що бій закінчується.
Зерд поклав мені руку на лоба:
- Все добре, принцесо?
- Зерд, де змінений?
- Не знаю, принцесо, - чесно зізнався він.- Я бачив, як, знявши амулет, він побіг униз. Більше я його не бачив.
Я знову заплющила очі.
Виходить, що змінений врятував мене вдруге. Бо ще одного удару я б, напевно, не пережила. Але що нам робити далі?
В кінці тунелю має бути шлюз, і наш план штурму полягав у тому, щоб скористатися кіртом Лігнора. Та якщо Лігнор зник, цей план уже не виглядає таким вдалим, як нам здавалося раніше, і його доведеться змінювати.
- Ви залишитесь тут, поки Нью не стане краще! - наказав Зерд Конфідусу.
- А ми з Римоном підемо шукати інший вхід на базу. Зв'язок триматимемо через птаха.
Суахіль зникла разом із зміненим, однак Білосніжка сиділа поруч зі мною, невдоволено чистячи пір'я.
Відредаговано: 05.04.2024