Розділ 47. Сокіл

Я прокинулася від того, що Зерд тримав мене за руку. намагаючись відшукати пульс.

- Що, пульсу зовсім немає? - заплющуючи очі, знесилено пожартувала я.

- Та ні, ще трохи залишилося, - в тон відповів Зерд.

Мій погляд вихопив незнайомого чоловіка. А чому незнайомого, адже я його вже бачила. Пригадати б, де саме.

Думки потроху поверталися. Це він вибігав із Малої Цитаделі, крім страху випромінюючи якийсь новий незнайомий запах. Ні, знайомий!

Подібний запах я відчувала, ідучи по слідах Нітти.

- Він змінений! - скинулася я, розплющуючи очі і вказуючи на незнайомця.

- Він приніс тебе, - зауважив Зерд.

- Не може бути! Він змінений!

- Його привела Суахіль. Заспокойся, Нью! В ньому немає Темряви, принаймні зараз.

* * * * *

Зерд уже міг говорити спокійно. А зовсім нещодавно, піднімаючись схилом на чолі загону у безнадійній спробі відшукати Нью біля епіцентру вибуху, він побачив чоловіка з дівчиною на руках, мечем Конфідуса на спині і амулетом Норісси на шиї. У Зерда було приблизно таке ж відчуття сюрреальності, як у караючого при погляді на Конфідуса із залізним ящиком. Ще варто додати, що у зміненого на плечі сиділа Суахіль, яка втомилася від подорожі серед диму і смороду.

Втім, незнайомець опустив Нью на землю. Відступивши, він зняв із себе велетенського меча і, ставши на одне коліно, так само поклав його на землю.

- Забери. Свою. Зброю, - промовив він ритуальну фразу, певно вирішивши, що меч належить Зердові.

- Це моя зброя, - уперед вийшов Конфідус.

- Забери. Свою. Зброю, - повторив змінений.

- А ти хто такий? - поцікавився еридіанін.

- Боєць № 379. Модифікація нервової системи 3. Управляючий чіп версії 21.4, - представився боєць по формі, по якій він повинен був представлятися Владиці і Старшому жерцеві до тих пір, поки не став одним з п'яти преміальних бійців Владики.

- Змінений! - процідив крізь зуби Конфідус.

- Саме так, - підтвердив незнайомець.

- Потрібно уходити, - Зерд обережно підняв Нью. - Повертаємось до печери.

- Можеш іти з нами, - кивнув він незнайомцю.

* * * * *

Загін повернувся туди, звідки розпочинав свій похід.

Думки, що робити далі, розділилися. Зерд був за те, щоб повернутися на узбережжя та об'єднатися із загоном Дана.

До партії "яструбів" належали Римон із товаришами, та несподівано очоливший її змінений.

- А в тебе крім номеру, немає імені? - поцікавився Конфідус.

- Спогади до мене повернулися тільки частково. Імені я не можу пригадати. Та пам'ятаю, що в імператорській охороні у мене був позивний Сокіл.

- Тоді будеш Соколом, - підсумував Зерд.

- А чому Владика не може перехопити над тобою контроль, - мені не давала спокою думка, що серед нас буде вільно знаходитися змінений.

Надто свіжими були спогади про те, як мене намагалися вбити посеред ночі.

- Я дійшов висновку, що мене захищає амулет. Хоча мені не дуже до душі носити жіночу прикрасу, - зізнався змінений.- Якщо я втрачу амулет, скоріше за все, мені знову доведеться виконувати накази Владики.

І що тепер з цим робити?

- Р-р-рими р-р-римувати! - відповіла Білосніжка. хоча я не зверталася ні до кого конкретно.

Хоч би раз пояснила, що мається на увазі.

Я вийшла з печери. Зерд сидів на скелястому схилі і дивився на море.

Підійшовши, я хотіла покласти йому руки на плечі, та раптом мені згадалася Нітта, що робила те саме, і це змусило мене відступити. Однак Зерд сам узяв мене за руку і змусив підійти ближче.

Його долоня була теплою.

- Ти мало не загинула через мій наказ!

Мені зовсім не хотілося сперечатися.

Я могла би багато чого сказати у відповідь. По-перше, саме я наполягла на тому, щоб іти у розвідку. Зерд якраз був проти цього. Та якщо б цього не сталося і ми йшли одним загоном, скоріше за все, вибух накрив би нас усіх, і хтозна, кому пощастило б вижити. Для звичайних людей. таких як Римон, доза радіації, напевно, виявилася б смертельною.

Розповідь зміненого про маніпуляції Старшого жерця з касетою мене зацікавила. Схоже, ці Сірі жерці не такі прості, якими видаються. Одна справа - зробити укол, коли тебе цьому навчили і дали відповідні препарати, а інша - здійснювати маніпуляції для розігнання касети з атомним паливом до нештатного режиму, і кінець кінцем, до вибуху. І взагалі цікаво, звідки у Владики такі іграшки.

- Зерд, ходімо! - рівень радіації, скоріше за все, небезпечний навіть для нас, щоб гуляти на відкритому повітрі.

Він неохоче підвівся. Мені хотілося побути з ним наодинці, та я відчувала, що зараз для цього не час. А чи буде колись час? Я потайки зітхнула, сподіваючись, що Зерд не помітить.

Він легенько обійняв мене за плечі:

- Ходімо, принцесо!