Розділ 42. Ворожий табір

- Леді, ви маєте це побачити.

Поки у печері снідали, обговорюючи деталі штурму Цитаделі, Римон поманив мене до виходу. Зерд провів нас поглядом та нічого не сказав.

Зранку єгер зі своїм братом вполювали гірську антилопу, і тепер біля вогнища зав'язалася жвава бесіда.

Римон повів мене вгору, вправно перестрибуючи з каменя на камінь. На горі відкривався вид на море, де із-за мису ліворуч сходило сонце. Сірі сутінки нагадували про те, що тривають Смутні дні. Та Римон не зупинявся, ми перейшли через хребет і почали спускатися протилежним від моря схилом.

Тепер стало зрозумілим, де Римон знаходить дичину. Якщо схил, що виходив до моря, був повністю голим і скелястим, то протилежний схил був вкритий рослинністю. Ми йшли вузькою стежкою, що відокремлювала голу верхівку від зеленого схилу, досить довго, і вже далеко віддалилися від печери, де залишилися наші товариші. Хоча я на жодну мить не допускала думки, що Римон зрадник, який веде мене у пастку, було тривожно.

- Римон, що ми шукаємо?

- Зараз самі побачите, - відмахнувся єгер.

Перед нами було щось подібне до великої нори. Дрібний піщаник під ногами осипався, тому Римон спустився нижче і подав мені руку.

Із нори виходив лаз, в якому довелося пересуватися навкарачки. В кінці він трохи розширився, і Римон пропустив мене вперед.

Для мене так і залишилося загадкою, хто вирив цю нору, але вона закінчувалася кам'яним карнизом, що обривався у прірву.

Притиснувшись до Римона, який рукою обхопив мене за плечі, я дивилася вниз і не могла повірити своїм очам.

Далеко внизу був розташований табір.

Прикритий з усіх боків прямовисними схилами гори, він не мав видимого виходу назовні. Однак, зважаючи на те, що всі ці люди якось туди потрапили, внизу повинен бути вихід.

А людей там було чимало. Власне, це були деми.

Внизу, біля вогнищ, сиділо близько двохсот демів. А ще були раби з колодками на шиї.

Було таке враження, що табір живе звичайним життям. На наших очах група озброєних демів потягнулася в бік однієї із стін і зникла з очей. Напевно, внизу таки був вихід.

Інший дем роздавав їжу, і до нього утворилася черга з котелками. Ще один кричав на рабів, штовхаючи одного з них і змушуючи щось робити.

Та найбільше мене вразила поява велетенської ящірки. Чудовисько виповзло на площадку, займаючи значну її частину. Та розміри табору не давали велетенській ящірці показатися повністю. Ми побачили тільки другу пару лап.

Чудовисько прийшло на годування. Перед ним висипали купу кісток, які залишилися від приготування їжі, і ящірка, що виявилася м'ясоїдною, гризла їх з не меншим задоволенням, ніж який-небудь дворовий собака.

* * * * *

- Якщо там стільки демів, це означає, що мають бути галери, - вголос розмірковувала я, йдучи попереду Римона.

- Галери можуть бути сховані за скелями. Ця місцевість пустельна, а берег незручний для кораблів. До того ж, місце користується поганою репутацією. Це так званий мис Чорної Надії. Навіть рибаки обходять його якомога далі.

Щодо велетенської м'ясоїдної ящірки, я тримала свої запитання при собі. Ставити їх Римону безглуздо - скоріше за це, він бачить її вперше, так само, як і я.

Втім, Римон сам завів мову про чудовисько:

- Це місце отримало таку назву тому, що тут пропадають човни з рибаками. Потім знаходять тільки уламки, причому їх відносить досить далеко.

Я згадала, як велетенська ящірка на мить відволіклася від поїдання кісток і підняла голову. Ми з Римоном притиснулися до землі, і більше не ризикнули залишатися. Було таке враження, що монстр знає про нашу присутність. Залишалося тільки сподіватися, що він не зможе це переказати демам.

Дорогою я розривалася між ідеєю розповісти про знахідку Римона всім нашим супутникам та ідеєю розповісти тільки Зерду, не посвячуючи в деталі цієї знахідки інших. Та врешті-решт, другий варіант переміг. З мого боку було не дуже правильно забороняти Римону розповідати про те, що він знайшов. Втім, я не сумнівалася, що навіть у разі такої заборони він розповість своєму братові, і рано чи пізно всі про це дізнаються. Тільки з'явиться недовіра до Вартових, що було вкрай небажаним.

Коли ми увійшли до печери, бійці вже були готові вирушати до Малої Цитаделі.

- Римон знайшов неподалік цілий табір демів, і ще там є таке чудовисько, якого я зроду не бачила.

Зерд подивився на Римона, якому я дала знак розповідати. Бійці знімали речові мішки і підходили ближче.

- Маємо два зміїних гнізда, - зробив підсумок Зерд, вислухавши Римона. - Та спочатку потрібно вичистити хоча би одне. Ми вирушаємо до Цитаделі.