Розділ 22. На підступах до Малої Цитаделі

Приблизно опівдні ми, попередньо розділившися на декілька груп, зустрілися біля готелю. Розвідники Римона без проблем знайшли вхід до підземного ходу, а код умовного стуку для зв'язку з караючими повідомив зв'язковий з готелю. Спочатку ми хотіли взяти його із собою, та потім відмовилися від цієї ідеї, не бажаючи мати на руках такий тягар. Слідкувати за хлопцем, що будь-якої миті міг утнути якусь капость, було не з руки. Та він підказав, де розжитися ліхтарями. Після чого Римон зв'язав його і зачинив у сараї.

Ми їз Саєбом очолювали групу, що просувалася підземним ходом.

Бійці Римона тримали дистанцію. Хоч і впевнившись у дружності великої кішки, вони сприймали її з пересторогою, а я була саме в образі великої кішки.

Саєб тримав ліхтар. На мить у мене виникла думка, а чи мала б велика кішка перевагу в повній темряві підземелля. У мене ще не було змоги перевірити свій нічний зір за таких умов. Підземний хід робив поворот за поворотом, і, хоча ми нікого не зустрічали, намагалися йти дуже тихо.

Для кішки на м'яких лапах це було природним. Люди навколо мене як і раніше створювали різноманітні звуки. Втім, можливо, вони були відчутними тільки для тваринного слуху.

Однак на тлі звичного звукового фону я почала вирізняти щось інше. Тепер я зрозуміла, яким чином звичайна кішка серед усіх звуків, що оточують її вдень, вирізняє звук миші, яка скребеться в підполі. Звір начебто налаштовував свій слух на певний звук, відкидаючи все непотрібне. На відміну від людини, мені не заважав навколишній галас. Хоч би яким тихим він не був, та все одно це було набагато голосніше, ніж той віддалений звук, який мене цікавив. Можливо, цьому допомагали рухливі вуха, що, як локатори, поверталися у бік джерела звуку. Наразі я не мала змоги керувати цим рухом, він виходив повністю автоматичним, та мені надзвичайно подобався сам факт того, що в мене є така можливість.

Далекий звук наближався. Хтось або щось рухалося нам назустріч.

Я припала до землі і забила хвостом, попереджаючи про небезпеку.

Чоловіки виступили вперед, і наш бойовий порядок змінився. Тепер велика кішка йшла у центрі колони, а спереду та іззаду мене прикривали бійці Римона. Це були серйозні чоловіки, в основному середнього віку і, схоже, я недооцінювала їх, вважаючи купкою дилетантів. Можливо, серед них були навіть професійні бійці, тому що поводилися вони у підземеллі вкрай обережно. Принаймні, на мою думку.

У підземному коридорі я втрачала головну перевагу - великий стрибок. Тут просто не вистачало місця по висоті.

Ми наближалися до джерела звуку, а джерело звуку, наближалося до нас.

Я вже могла впевнено сказати, що рухається натовп людей. Дай-то Єдиний. щоб серед них не було нечисті.

Та я не чула притаманних їй звуків. Монстри не могли рухатися тихо. Вони шипіли, квакали та видавали подібні невластиві людям звуки.

І ось, нарешті, з-за повороту вибігли перші супротивники. А в тому, що з боку Цитаделі до нас можуть рухатися тільки супротивники, я не сумнівалася.

Та вони, вочевидь, були край здивовані, побачивши нас.

Дивно. А чого вони могли ще очікувати в підземному ході, окрім озброєного матійця, великої кішки і групи розгніваних містян, бажаючих помститися караючим.

Та ні. Судячи з їхнього вигляду, ці люди когось переслідували. Де подівся цей хтось, залишалося тільки здогадуватися.

Наші супротивники шикувалися в бойовий порядок. Серед них були бійці, подібні до тих, що намагалися захопити барона Нордвінда, і чи то служки, чи то учні на кшталт тих, кого розігнав Римон із товаришами.

Перші утворили дві шеренги по троє, а другі скупчилися за їхніми спинами. Деякі взагалі були неозброєними. Серйозних супротивників нараховувалося не більше шести. Не так вже й багато, між нами кажучи.

Попри те, що мета нашого знаходження тут була досить очевидною, один із караючих зробив спробу владнати справу миром.

- Гей, добрі люди! - вигукнув він. - Ви, напевно, заблукали. Йдіть додому!

Інший штовхнув його ліктем і вказав на мене:

- Тут нечисть, ти що, не бачиш!

От засранець. Це велика кішка, на його думку, нечисть! А як же назвати тих, кого вони вирощують у своїх інкубаторах.

Як і раніше, я трималася позаду Саєба і Римона, припавши до землі і вираховуючи звірячим мозком траєкторію рухів.

У перших ударах зійшлися клинки. Та одна справа, коли у тебе біля ніг причаївся сніговий барс, що є тобі другом, а інша справа, коли він є тобі ворогом.

Саєб відтісняв супротивника, який весь час кидав погляди на мене, не в змозі зосередитися на двобої

Соратникові Римона на правому фланзі діставалося більше. Тут навпаки, суперник, тіснив його. Римон утримував паритет.

Тож я потроху стала групуватися для кидка управо, щоб не створювати перешкод Римону.

Його товариш уже добряче відступив назад, коли я кинулася під ноги його супротивнику, збиваючи з ніг.

Наступним стрибком я опинилася всередині другого ешелону, тобто, натовпу нікчем, які від вигляду великої кішки вже традиційно пустилися навтьоки. Якийсь час я переслідувала їх, чисто для порядку, мимохідь збивши бойовий пил з тих, хто намагався чинити опір в другій шерензі та не мав достатньо місця для маневру.

Закінчивши з ними, вже хотіла повернутися до Саєба, як у ніздрі вдарив знайомий запах. Зерд проходив тут зовсім нещодавно, і цей слід суттєво відрізнявся від його першого, старого сліду, який я вистежувала протягом усього підземного ходу.

Зробивши декілька кіл, я впевнилася в тому, що свіжий слід ховався під великим каменем. Ще тут був запах крові і запах другої людини - запах самки.