Розділ 16. Місто, де сходить сонце

Ватажок караючих грюкав у товсті дубові двері. Відчиняйте!

На порозі з'явився чоловік у нічному ковпаку.

- Де барон? - грізно запитав ватажок.

- Панове когось шукають? - хазяїн будинку був сама улесливість.

- Дай пройти! - господар будинку негайно відступив убік, звільняючи дорогу.

Та обшук передбачувано нічого не дав, в будинку знайшли тільки переляканих, напіводягнених дружину і дочку господаря.

- Де барон?

- Дайте подумати.

- Я знаю, хто вам потрібен, - зметикував господар. - Тут неподалік є притон, де ховаються від правосуддя різні злочинці. Напевно, вам туди. Я проведу вас!

- Скоро повернуся, - гукнув він у темряву будинку. - Зачини двері і нікому не відчиняй!

Привівши загін до свіжезмурованої стіни, чоловік у нічному ковпаку тицьнув на неї пальцем.

- Вам сюди!

- Тут має бути провулок, - заперечив Аспістр.

- Подивіться, розчин свіжий, - колупнувши пальцем, зауважив один з бійців.

Із-за паркану навпроти на мить висунулася білява хлопчача голова, і знову зникла. Почувся шепіт, коли хлопчик перемовлявся із своєю матір'ю, і кроки, що віддалялися від паркану. Та серед галасу на це ніхто не звернув уваги.

- Ламайте стіну, - ватажок не став чекати, коли його наказ виконають, і поліз у двір.

Поки двоє караючих розбирали стіну, невдоволено зиркаючи на ватажка, що доручив їм плебейську роботу, та користуючись підручними засобами, що було не дуже зручно, адже, на відміну від Кріпса, будівельних інструментів, у них не було, інші вже були біля дверей будинку.

Ватажок загрюкав у двері, що обурено затряслися, погрожуючи вивалитися.

- Відчиняйте! А то підпалимо двері!

Та всередині було тихо

- Підпалюй, - звелів він другому бійцю, який уже витяг смолоскип.

Та варто було полум'ю торкнутися дерев'яних дверей, як з другого поверху на них вилили відро води. Смолоскип зашипів і згас, а караючі відскочили від дверей, струшуючи воду з одягу.

- От паскуда! - капюшон злетів з голови ватажка, відкривши шкіряний шолом.

- Запалюй другий! - звелів він. - Тільки не підходь близько.

Вікно на другому поверсі знову відчинилося, і зверху сипонули муки.

Лисяча мордочка висунулася, оцінюючи ефект. Її власник похитав головою і додав ще муки.

Відмахуючись від осідаючої хмари, власник кресала нарешті викресав іскру. Саме повітря, здається, спалахнуло, і пролунав вибух. Трьох караючих і Аспістра розкидало по подвір'ю. Останнього закинуло аж на дах сараю, де він стогнав, тримаючись вцілілою рукою за забиту голову. Друга рука не слухалася.

Осівши у воду, мука взялася тістом, і тепер підійти до дверей було досить складно.

- Що тут таке? - двоє, що розбирали стіну, з'явилися у дворі.

- Нічого собі! - похитав головою один з них.

- Цей барон і справді сам нечистий, - зауважив він.

Власник лисячої мордочки зачаївся біля слухового віконця, дослухаючись до їхніх розмов. Ці бовдури не вміють діяти тихо. Вони обов'язково повідомлять про свої плани. Те, що їх вдалося налякати, - це добре. Та у Кріпса в запасі було ще декілька сюрпризів.

Ватажок виявився міцнішим. Він підвівся, накульгуючи, і тут у двір влетіла велика кішка.

Почувши гарчання, Кріпс був настільки здивований, що висунувся із слухового віконця, демаскуючи свою позицію. Так само, як караючі перед цим, він зробив охоронний знак, та, побачивши, що звір один за одним вкладає караючих ударами лап, поспішив проголосити подяку Єдиному.

* * * * *

- Непогана здобич, - цокнув язиком Римон, затягуючи в будинок останнього караючого.

Коли мова йшла про смертельних ворогів, а караючі, без сумніву, були смертельними ворогами, так само, як і Сірі жерці, велика кішка не відчувала жодних докорів сумління. Та логіка підказувала мені, що живі вони можуть виявитися більш корисними. Втім, вбивати їх не довелося. Коли у двір увірвалися товариші Римона, караючі були настільки ошелешені появою звіра, що дозволили себе зв'язати. До того ж, кількох з них добряче потріпало вибухом.

Римон забезпечував не тільки охорону, а й розвідку. Саме він повідомив нам із Саєбом, що караючі розбирають стіну, маючи намір вторгнутися до будинку неподалік. За описом Римона, там були справжні бійці, на відміну від тих, яких вони нещодавно розігнали, і я вирішила. що без великої кішки не обійтися.

Ну що ж, інтуїція мене не підвела. В будинку ми знайшли барона Нордвінда. Тільки от він, побачивши велику кішку, схопився за серце, і його довелося терміново відвести до іншої кімнати.

Римон розпочав допит полонених. Саєб хотів було скласти йому компанію, та я схопила його за рукав і потягла геть, в такий спосіб вимагаючи повернути мені людську подобу.

Помешкання Кріпса справді виглядало подібним до маленької фортеці. Я пройшлася будинком, не приховуючи свого захоплення винахідливістю хазяїна. В коридорі стояли мішки з піском, цибулею і крейдою. Вздовж стіни було складено каміння і декілька цеглин.

- А для чого цибуля? - не втрималася я.

- Леді...

- Нью, - підказала я.

- Леді Нью, не уявляєте. наскільки буває неприємно, якщо кинути натертої цибулі в очі. Це виводить з ладу навіть найкращого бійця.

- Але якщо хтось із них, - я вказала в бік сусідньої кімнати, - повернеться до Цитаделі живим, вони надішлють великий загін, і ваш будинок просто знищать.

- З будинку є декілька виходів, і на той момент мене вже тут не буде. Якщо вони захочуть спалити порожній будинок, ну що ж... - філософськи знизав він плечима.

- Та поки що, дякувати Єдиному, до цього не доходило.

Ми стояли на другому поверсі, дивлячись на місто, що розстилалося перед нами морем дахів. Прямокутних і гострих, круглих і пласких. Чорних, червоних, коричневих, темно-зелених, кольору іржі, оливкових та помаранчевих.

- Чималеньке містечко, - зауважила я.