Розділ 12. Складний вибір

Відсутність Зерда бентежила мене. Я не могла забути його пронизливого погляду.

Треба ж було статися такому непорозумінню! Якраз тоді, коли ми з Даном розставили всі крапки над "і" щодо наших стосунків, все виглядало так, ніби я повернулася до нього.

І Дан туди ж. Отримавши від Суахіль записку, в якій було всього два слова "Владика. Нордвінд", він узяв трьох бійців і помчав до баронства найкоротшим шляхом, який вказав сер Тангрет. Та щодо Дана, я принаймні розуміла, де він знаходиться.

Дурне становище.

День пройшов у дрібних справах. Конфідус зник разом із Зердом. Все, що я могла дізнатися - вперед тим, як щезнути, він передав командування Арісату.

При моїй появі Арісат підвівся із-за столу, на якому викреслював карти.

- Леді Вартова!

- Арісат, ви не знаєте, де може бути Конфідус?

- Аж ніяк! Він передав мені командування загоном, а про подальші плани не повідомляв.

Широкоплечий чоловік із засмаглим обличчям воїна, Арісат звик виконувати накази. У його поведінці не було прагнення підтримати людину, притаманного Конфідусу. Не було теплоти, яку я помічала раніше, коли Зерд дивився на мене, і турботи, якою Дан намагався оточити своїх близьких. Людина-скеля, та й годі.

- Добре, сідайте, - махнула я рукою.

- Аж ніяк! Чоловік не може сидіти в присутності жінки, яка стоїть.

Довелося присісти навпроти нього. Зроблені із величезного стовбура колоди були розкидані навколо такого ж величезного пня.

За цим столом проводили наради. Із пагорба, всипаного хвоєю і шишками з високих сосен, що захищали від північного вітру з материка, відкривався вид на море.

- Не знаю, що робити, - несподівано зізналася я.

- Що саме вас тривожить, леді?

- Мене тривожить зникнення Зерда і Конфідуса. Щодо Дана я приблизно знаю, де він, і сподіваюся, що з Норіссою буде все гаразд.

- Не варто турбуватися, леді. Вартові можуть про себе подбати.

Дай-то Єдиний, зітхнула я.

- Можу ще чимось допомогти?

- Ні... Напевно ні, - махнула я рукою

Він знову скочив з колоди, коли я підвелася. Спиною я відчувала, як він проводжає мене поглядом.

На морі сутінки наставали швидко. Варто було сонцю сісти за горизонт, як місцевість затягувало сутінковим серпанком.

Мені не хотілося повертатися до своєї кімнати. Ще більше дурних думок лізтиме в голову.

- Догр-р-рався пр-р-ринц! - заверещала над вухом Білосніжка, змусивши мене підскочити від несподіванки.

- Що ти маєш на увазі?

Та я вже знала, що вона має на увазі. Її вигук був повністю співзвучний з моїм внутрішнім відчуттям тривоги.

Переправлятися на корабель в сутінках не хотілося, та мені потрібні були дві речі - талісман і Саєб. Сидячи у човні і слухаючи рівномірні сплески весел, якими вправно працював матійський матрос, що визвався доставити мене на корабель, я дійшла висновку, що єдиний, до кого я можу звернутися по допомогу, це Саєб. Мені потрібно скористатися талісманом.

Пройшло менше доби з тих пір, як я востаннє бачила Зерда, і я була впевнена, що велика кішка зможе взяти слід. Потрібен тільки хтось, хто допоможе мені повернутися у власне тіло.

А що далі? Припустимо, я знайду Зерда. Припустимо, що він живий і, можливо, у полоні. Чи зможемо ми малими силами його звільнити? Якщо Зерд і Конфідус не вистояли проти ворога, що зможемо зробити ми із Саєбом?

Це означало, що мені потрібен план.

Та попри все занепокоєння, піднімаючись мотузяною драбиною після умовного сигналу, я відчула, що десь у глибині душі завжди мріяла жити саме таким життям.

Легкий бриз і загадкове нічне море, де-не-де підсвічене вогниками фосфоресційних дрібних істот.

Налетів прохолодний нічний вітерець, приносячи із собою запах моря, який я глибоко вдихнула. Ну що ж, тепер я маю довести, що я на своєму місці.

У тому, щоб скористатися талісманом, існувало дві проблеми. Перша з них полягала в тому, що це має бути у безпечному місці на суші, щоб я могла увійти у трансовий стан і вийти з нього.

Стоп! Я ж не збираються довго знаходитися у трансі. Перетворення на велику кішку вимагає менше хвилини. Тобто, перша проблема вирішується.

Друга проблема полягала в тому, що, як тільки я зійду з талісманом на берег, радари всієї нечисті континенту покажуть Ціль №1. Монстри, де б вони не знаходилися, розвернуться і попрямують туди, куди вказує радар, а саме - до мого талісману.

"Але ж це дає величезну владу над ними", - прийшла несподівана думка.

Якщо раніше я вбачала в цьому тільки небезпеку, тепер почали вимальовуватися контури того, як це можна використовувати.

Та ні, поки що я не ладна про це думати. Ще не готова до цього. Тільки точно знаю, що не можу повернутися з талісманом до маєтку сера Тангрета, оскільки ми гадки не маємо скільки нечисті блукає навкруги. Якщо з лісів вийдуть десятки монстрів, вони просто знесуть маєток з усіма його мешканцями. А якщо сотні? Я буду винна у загибелі нічого не підозрюючих людей.

Усе це я викладала Саєбу, який відірвався від свого звичайного заняття, тобто вивчення можливостей трофейного корабля, і зняв шолом, щоб вислухати мене.

Один вихід з положення, який я бачила, - мені з талісманом потрібно пересуватися, довго не залишаючись на одному місці. Якщо вдасться дістатися баронства Нордвінд, там навряд чи вільно блукає нечисть. Я була впевнена, що монстр, якого привели до готелю, був захований десь в укритті неподалік. Та навряд чи їх були сотні, інакше б їх давно помітили.

Це означає, що Владика, прибувши до баронства, знаходиться там не просто так, а на якійсь базі, про яку мешканці баронства не підозрюють, так само як сер Тангрет не підозрював про підземелля на своїх кордонах. Схоже, Зерд знайшов цю базу, а далі...

А далі моя фантазія малювала жахливі картини.

Ні, я повинна скористатися талісманом, це дасть шанс хоч щось дізнатися. І хоч би як Саєб не умовляв мене залишитися і переночувати на кораблі, я не могла всидіти на місці.