Розділ 11. Перетворення

Після наказу нечисть застигла на місці - Ті, що розмовляють з Темрявою дали команду зупинитися.

Управління нечистю забезпечували два пристрої. Першим з них був чіп, вживлений в голову жерця, а другий - щось на кшталт пульту керування, замаскованого під чотки, він тримав у руках. Чіп у голові забезпечував зв'язок з подібним чіпом, вживленим монстру. Відстань такого зв'язку була обмеженою, що зазвичай примушувало Тих, що розмовляють з Темрявою, знаходитися у гущавині бою.

На віддаленій відстані нечисть автономно керувалася встановленими програмами. Такими програмами були пошук кірту, знищення людей та повернення до укриття. Нестандартні ж завдання потребували безпосереднього керування.

Після завершення бою вцілілим вихованцям потрібен був час на сповільнення метаболічних процесів і зупинку процесу розігріву нервових клітин, після чого монстри ставали напівсонними і Той, що розмовляє з Темрявою міг повернути їх до укриття.

В жодному разі, навіть за безпосереднього керування Того, що розмовляє з Темрявою, монстри не ставали механічними ляльками, що діють суворо за командою. Фактично, жрець давав цілевказування, наприклад, команду захопити в полон, і чіпований мозок монстра самостійно вирішував це завдання у відповідності до бойової ситуації.

Металевий шлюз зачинився за Тими, що розмовляють з Темрявою, та їхніми вихованцями.

Зв'язаного по руках і ногах Конфідуса підняли й повели тунелем.

Зерда тягли за собою двоє караючих, оскільки поранена нога не давала йому можливості встати. Кінцівка безсило волоклася по землі, і розвагою караючих, що йшли позаду, було наступити на неї так, щоб завдати Вартовому якомога більшого болю. Та Зерд не видавав ані звуку. Іноді він втрачав свідомість. Іноді свідомість поверталася, і тоді він чіплявся за думку, що з його пернатим товаришем все має бути добре.

Дійсно, побачивши, що караючі зупинили спроби його спіймати і розвернулися до підземелля, птах здійнявся вгору і зник з очей.

Діставшися зали, де знаходилися Владика і Теветій, що нервово ходив туди-сюди, Конфідуса примусили стати на коліна, а Зерда кинули під ноги Владиці.

- Які знайомі обличчя, - глузливо протягнув Владика, за звичкою потираючи руки.

- Тільки я чомусь не можу їх впізнати. Де поділися герої, що так хоробро билися у храмі?

- А ти у вигляді монстра був красивіший, - похмуро виплюнув Конфідус, за що отримав удар по нирках, від якого довелося зігнутися.

- Все змінюється, - філософськи відповів Владика.

- От бачиш, - звернувся він до Теветія. - Ти не хотів відправляти тих нікчем за бароном. А тепер ми маємо цілих двох Вартових.

Він теж вважав Конфідуса Вартовим, але той не став його виправляти. Нехай вважає.

- Вчися, поки я добрий, - поблажливо посміхнувся Владика Теветію, і ватажок загону караючих теж нашорошив вуха.

Його загін виглядав не дуже бравим, бо від Конфідуса дісталося багатьом. Та все ж вони виглядали краще, ніж їхні супротивники.

- Знаєш, що є головним досягненням у війні? - продовжував Владика.

- А ти знаєш? - запитав він у ватажка.

- Вбити ворога, - викарбував ватажок.

- Це вузьке мислення, - похитав головою Владика.- На місце одного ворога завжди прийде інший.

- Головне досягнення не в тому, щоб убити чи захопити в полон, хоча це, - він підвівся і штовхнув ногою Зерда, - теж непогано.

- Головне досягнення - коли ворог тебе недооцінює. Якщо б вони не побачили тих недоумків, вони б не поперлися удвох брати Малу Цитадель. Запам'ятай: головне досягнення, коли ти в очах ворога виглядаєш слабким і нікчемним!

Владика підійшов до вікна і задумливо подивився у двір. Він не сподівався на подібне везіння. В його розрахунках було тільки два варіанти - або Вартовий і його товариш переб'ють нечисть, або будуть вбиті самі. Отримати у своє розпорядження двох таких бійців Владика навіть не мріяв.

- Я знаю, що ми з ними зробимо, - Владика повернувся до Теветія.

- Ми зробимо з цих волоцюг справжніх бійців. Починайте процедуру перетворення.

Оце будуть вихованці!

Незважаючи на видимість спокою, під час бою Владика нервував не менше за Теветія. Його теперішні одкровення були наслідком того, що він на мить розслабився після перемоги. Та насправді, відкриваючи своїм рабам, якими Владика вважав караючих і Сірих жерців, один із головних секретів свого успіху, він робив їм величезну послугу. Та він сумнівався, що хоч хтось у цій кімнаті здатен зрозуміти всю глибину його мудрості.

Однак він помилявся. Конфідус, долаючи біль, ловив кожне його слово.

Одкровення Владики було для нього цілковитим відкриттям. Конфідус завжди вважав, що в бою перемагає більша сила, і вперто розвивав у собі міць, як фізичну, так і духовну. Слова Владики про те, що в бою перемагає той, хто виглядає слабким, перевертали його уявлення з ніг на голову. Та він був змушений визнати, що його переміг цей (далі слідувало непристойне слово, яке еридіанин не сказав би вголос), який у чесному двобої не вистояв би проти нього і хвилини.

Конфідуса і Зерда знову тягли коридорами у підземелля. Продираючись крізь біль, Зерд намагався не втрачати свідомість, і водночас відігнати від себе думки про Нью. Чомусь він був упевнений, що дівчина спробує його витягти. І коли мозок заповнювали картини того, що вони можуть зробити з нею, сплеск ярості - це було останнє, що дозволяло йому триматися за рештки свідомості.

Коли полонених доставили у залу для перетворень, все вже було підготовлено.

- Ну що, гівнюки? Напевно не мріяли стати нашими вихованцями? - глузливо запитав Старший жрець. - Я особисто зроблю вам таку честь.

- Ваша милість, - звернувся він до Владики. - За яким протоколом будемо перетворювати?

- Дай-но подумати, - потер руки Владика.

- Ось це і це, - він поставив на стіл два флакончики з кришками різного кольору, кожен з яких містив сірий порошок.

Старший жрець із величезним шприцом підійшов до Конфідуса. Той відсахнувся.