Розділ 10. Вихованці

У Малій Цитаделі панувала сум'ятиця. Тільки Владика спокійно сидів, продовжуючи смакувати вино.

Сонні Сірі жерці збирали своє знаряддя та готувалися піднімати вихованців. Тих, що розмовляють з Темрявою, було дванадцять, по кількості інкубаторів.

Не приймали участь в загальній метушні тільки п'ять бійців, яким було наказано доставити батька Норісси. Вони виїхали з воріт у передсвітанкових сутінках. Це були міцні чоловіки, а не ті нікчеми, що втекли від одного вигляду меча Конфідуса.

Під рясою караючих у кожного була легка кольчуга, металеві наручі та озброєння вбивці. Під капюшоном ховався шкіряний шолом з металевими вставками. Пара кастетів і короткий кривий меч на поясі вказували на схильність підстерігати жертву і нападати зненацька. Чесний бій був не їхньою стихією.

Також кожен мав на поясі ласо і ніж з відкидним лезом, замаскований під прямокутну дерев'яну паличку. Зазвичай на таких паличках вирізали символи послідовності молитов для набожних людей, тож навряд чи хтось запідозрив би у ній зброю.

Владика ткнув пальцем у трьох Сірих жерців.

- Ти, ти і ти - піднімайте вихованців.

Старший жрець Малої Цитаделі скромно стояв збоку від вишикуваних підлеглих.

Інкубатори Цитаделі підрозділялися за типами вихованців, оскільки кожному типу нечисті були потрібні свої умови.

В одному вирощували несунів, в іншому нюхачів. а в третьому - копачів.

Пошук кірту був одним з основних завдань Сірих жерців, тому що це означало додаткові можливості для Владики, а також, при нагоді, чималі фінансові надходження на потреби Цитаделі.

Та ці види монстрів були надто цінними, щоб Владика згодився ними пожертвувати у боях з Вартовими. Тим більше. що обмеженість площі інкубатора дозволяла вирощувати тільки чотирьох представників кожного виду одномоментно. Це була кількість, яку вміщав чан інкубатора. А ось стрибуни прекрасно підходили. І богомоли. Це той тип нечисті, з яким Зерду довелося битися в готелі. Такий богомол якраз перелазив через стінку інкубаторного чану.

Увесь у смердючій жижі, він, тим не менше, був достатньо визрілим для бойових завдань. За ним виліз другий, третій. І ось всі четверо вишикувалися перед Тим, що розмовляє з Темрявою.

Монстрам потрібен був деякий час для активації. Після пробудження нервові клітини розігрівалися, запускаючи метаболізм.

Служка вилив на кожного по відру води, щоб сморід не заважав Тому, хто розмовляє з Темрявою керувати вихованцями.

Із другого чану вибралися стрибуни і так само завмерли, очікуючи своєї черги.

З третього вилазили створіння, які нагадували летючу мишу, з крилами і здатним до подовження чи то хвостом, чи то щупальцем, увінчаним гострим, як лезо, трикутним жалом. Не маючи міцної броні, вони мали перевагу швидкої реакції. Саме ці монстри могли розвинутися до Чорної Вдови, чудовиська, якого колись переміг Дан у важкому двобої.

* * * * *

Зерд і Конфідус зайняли позиції по обидва боки шлюзу, яким закінчувався лівий коридор підземного ходу.

- Краще відійти до решітки, - неголосно промовив Лігнор.- Якщо по правому коридору підійдуть бійці, ви будете в оточенні.

Визнавши слушність цього зауваження, Зерд і Конфідус почали відступати, та було пізно. Металевий шлюз із скреготом відчинявся.

Першим в отвір, що утворився, з огидним кваканням винесся стрибун.

Зерд і Конфідус встигли відступити до місця, де тунель розходився на два рукави. Раптом Лігнор, прослизнувши за їхніми спинами, кинувся до важеля, різко підняв його вгору і стрімголов кинувся до решітки, що опускалася.

Вужем прослизнувши під гострими наконечниками, він скочив на ноги вже по другий бік, якраз у той момент, коли решітка вперлася в землю.

Зерд і Конфідус цього вже не побачили, бо їхня увага була зайнята стрибуном.

Слідом за ним неслася химерна летюча миша, хвистаючи довгим хвостом, що закінчувався гострим жалом.

Підринувши під передню лапу стрибуна, Конфідус зумів поцілити у ногу тварюки. Квакання змінилося вереском, і стрибун розвернувся на вцілілій нозі, намагаючись дістати Зерда. Йому таки вдалося зачепити Вартового, розірваний рукав якого забарвлювався кров'ю. Вигляд і запах крові роздратували монстрів, які подвоїли зусилля.

Летюча миша ніяк не могла вибрати мішень для нападу. Їй заважали стрибуни, що скупчилися попереду.

Раптом вона відштовхнулася задніми лапами і злетіла вгору, приземлившися позаду Конфідуса. Він встиг пригнутися, та гостре жало в польоті зрізало пасмо волосся, зачепивши шкіру на лобі.

З першим стрибуном було закінчено. Кров заливала очі, і еридіанин намагався витерти її рукавом, відбиваючись від другого стрибуна.

Виник небезпечний момент. Позаду еридіанина, летюча миша піднімалася з четверенек і розверталася, цілячися жалом по ногах Конфідуса. Та перехопивши меч лівою рукою і відбиваючи помахи передніх лап третього стрибуна, Зерд правою метнув ніж, поціливши у спину монстра. Летючі миші не відрізнялися особливо міцною статурою. Ніж пробив легеню, і монстр, так і не піднявшись, упав на землю, захлинаючись кров'ю.

Тим часом Конфідус закінчив із другим стрибуном і готувався відбити атаку другої летючої миші. На цей раз спроба була більш вдалою - її вдалося насадити на меч ще в польоті.

Тепер став зрозумілим маневр Імені. Птах вилетів на двір і спритно ухилявся від групи караючих, що намагалися його дістати, уводячи їх далі від входу в підземелля. Азарт настільки захопив їх, що Теветій не витримав і вибіг на двір.

- А ну стояти! Бовдури! - заверещав він. - Вартові у тунелі!

Бійці неохоче зупинялися, надто вже захопливою була гонитва за птахом. Пересміюючись та плескаючи один одного по плечі, вони попрямували до входу в тунель. Та по мірі усвідомлення того, що відбувається, вони ставали серйознішими, а в погляді з'являлося щось вовче. Для них, так само, як і для Сірих жерців, Полуденні Вартові були запеклими ворогами.