Розділ 9. Кріпс

- Як тебе звуть, барон?

- Едмон.

- Тебе, Ед, за що розшукують - за справу чи просто так?

- Просто так, - знизав плечима барон.

- Ясно. Давай сюди отого мішка.

Найперше караючих треба збити зі сліду. А там видно буде.

Не встиг барон зайти до будинку, а дубові двері за ним зачинитися, як власник лисячої мордочки стрімголов понісся нагору.

- Стій тут, - на ходу наказав він баронові.

Нагорі він підкрався до замаскованого слухового віконечка.

Лігнор із супутниками, не ховаючись, протиснулися провулком, і пішли вулицею вниз, неголосно перемовляючись.

Та господар будинку був стріляним горобцем, тому продовжував спостерігати. Коли собачий гавкіт, що супроводжував перехожих, затих, від стіни будинку навпроти відокремилася сіра тінь і метнулася у двір. Невідомий дістав з кишені шматочок крейди і помітив масивні дубові двері хрестиком. Після чого господар будинку почув тупіт ніг, що віддалялися.

Він був надто добре знайомий із звичками караючих, щоб повірити. що за Лігнором, який прийшов у супроводі двох благородних, а таких господар будинку чув за версту, не стежили. Ясно, що Лігнор діяв не з власної волі, як би не намагався зобразити протилежне.

Тому хазяїн будинку стрімголов метнувся униз. Це був чоловік середніх років, майже одноліток барона, та, на відміну від барона, сильний, що не кидалося в очі, зважаючи на його худорляву статуру, і спритний.

- Називай мене Кріпс, - представився він, почувши ім'я барона.

- Дивне якесь ім'я, - гмикнув барон.

- Яке є, - відрізав Кріпс, наливаючи воду в діжку.

Він і сам майже забув своє справжнє ім'я, як не знав і своїх батьків. Народивши хлопчика, мати підкинула його у трактир, загорнутого в пелюшку. Все, що було на дитині - це медальйон із знаком Єдиного та ім'ям дитини, який можна купити в храмі за мідяк.

Трактирник виявився доброю людиною і виховав його, як свого сина. Кріпсу пощастило - у жінки трактирника якраз було молоко, бо вона тільки-но народила. Трактирник ростив прийомного сина разом із своїм власним. Та, на жаль, під час пошесті гарячки його син помер, а Кріпс виявився міцнішим і вижив.

Спочатку він промишляв крадійством і контрабандою. Крав так, дрібниці, тож контрабанда виявилася вигіднішим заняттям. Одного разу вони з товаришами потрапили у засідку на перевалі. Тоді вони зробили дурницю. Серед контрабанди був кірт, і це привабило погань. Товариші загинули, а Кріпса врятувало диво. Поруч, випадково чи не випадково, трапився Полуденний Вартовий.

Відлежавшись у нього в печері, Кріпс не став залишатися і повернувся до свого містечка. Незважаючи на кримінальний життєвий шлях, щось із доброчесних настанов трактирника все ж залишилося в його пам'яті, тому у вдячність за порятунок Кріпс дав зарок Єдиному повернути борг.

Залишившись без копійки грошей, Кріпс, тим не менше, був власником будинку, що залишився у спадок від прийомного батька. Трактирник з жінкою вже були покійними, і Кріпс залишився один, як палець. Не дуже балакучий, та дуже хитрий, він не мав друзів. Втім, залишалися деякі зв'язки з клієнтами і такими ж, як він, людьми із сумнівним минулим. І одного разу, коли він пив гірку, оплакуючи свою нещасливу долю, Єдиний послав йому благу звістку. Принаймні так це сприйняв Кріпс. Йому раптом спало на думку, що є багато людей, які хочуть сховатися від закону і готові за це заплатити.

Кріпс підійшов до справи грунтовно, з усім даним йому від природи розумом, перетворивши свій будинок на маленьку фортецю. Через його руки проходили ті, хто переховувався від кредиторів, невірні чоловіки, люди, розшукувані за дрібні злочини, та багато невинних людей, переслідуваних караючими. Тому Кріпс із першого погляду відрізняв невинних людей від злочинців, і це його вміння настільки розвинулося, що він майже точно міг сказати, який саме злочин вчинила людина.

Він не брався переховувати тільки вбивць, і посередники, які з ним працювали, про це знали.

Бувало, що до нього приводили дітей, і з таких клієнтів Кріпс грошей не брав, вважаючи, що вони - від Єдиного.

Життю дитини у світі Кріпса багато чого могло загрожувати, від лиховісних родичів, бажаючих незаконно отримати спадщину, до конкурентів, або тих же самих караючих, які могли викрасти дитину, щоб шантажувати її батьків.

Когось із таких дітей Кріпс віддавав на всиновлення у сільську місцевість. Декого пристроював служками до трактирів. А іноді вдавалося віддати дитину багатіям, у яких своя дитина померла або була слабкою.

Маючи чудову пам'ять, Кріпс ніколи не вів записів. Побачивши барона, він одразу визначив, що перед ним не злочинець, і його запитання були просто для підтримання розмови.

- Пішли, - Кріпс вивів барона на вулицю, перед тим переконавшися, що у дворі нікого немає.

Час був трохи за північ, та завдяки ясній погоді світла на вулиці було достатньо, щоб пересуватися без ліхтаря.

- Будеш подавати каміння.

Витягши у двір відра із заколоченим розчином, Кріпс заходився мурувати стіну поперек провулку. Вузькість провулку сприяла тому, що стіна, з подачі барона, мурувалася швидко, і Кріпсу довелося принести стільчика, викладаючи верхні ряди каміння. Поклавши останній камінь, Кріпс зробив охоронний знак і попросив Єдиного, щоб розчин швидше висох.

Повернувшися до будинку, він вивів барона через інший хід, і до світанку вони встигли ще розібрати таку саму стіну, у такому самому провулку двома будівлями нижче, який виводив на велику вулицю. Судячи із складених куп каміння, Кріпсу не вперше було це робити.

Незвичний до фізичних навантажень, барон захекався, та роботу ще не було закінчено. Вони витягли з будинку й одягли на непомітні у темряві додаткові петлі пофарбовані у зелений колір старезні дерев'яні двері, що, здавалося, ладні були розвалитися від найменшого дотику, попередньо витерши намальований крейдою хрестик.

Кріпс відступив на крок, милуючись творінням своїх рук і, нарешті, відпустив барона відпочивати.