Розділ 7. Мала Цитадель

Аспістр нарешті дістався до Малої Цитаделі. Він упав на траву, намагаючись віддихатися після майже марафонської дистанції.

З будки охоронця над воротами визирнув вартовий:

- Ти чого там розлігся?

- Зрада! Зрада! - тільки й міг видихнути Аспістр.

Оцінивши обстановку і не побачивши більше нікого, вартовий спустився і відчинив ворота.

- Де твої товариші?

- Вони сидять у засідці, ловлять барона. Та його сховали Полуденні Вартові.

- Полуденні Вартові? - з охоронця вмить злетіла сонливість. - А ну давай, швидко заходь!

Аспістр був одним з наймолодших мешканців Цитаделі, та виявився досить кмітливим.

Почувши галас, до них уже поспішав один із Сірих жерців.

Зовні Мала Цитадель виглядала, як звичайний баронський замок, хіба що з більшою кількістю укріплень. Голова містечка, підконтрольний караючим, розповсюдив чутки, що хазяїном замку є відлюдькуватий дивак. Тому мешканців не тривожили, сюди навіть кебом не можна було доїхати. Власне, Мала Цитадель вже не належала до баронства Нордвінд, знаходячись на самому його кордоні.

Почувши про Полуденних Вартових, Сірий жрець не став розпитувати подробиць, а швидко потягнув Аспістра до замку. Сірі жерці були привчені не задавати зайвих питань. Кожен з них мав чітко визначені обов'язки з догляду та керування монстрами, і, як правильно зазначив Владика, чіп обмежував мозкові операції, не потрібні для виконання цих обов'язків. Взагалі-то, ті, хто ставали Сірими жерцями, не підозрювали. на що вони йдуть, а потім було вже пізно.

До зали, де Владика розмовляв з Теветієм, безперервно кланяючись, увійшов Сірий жрець.

Владика здивовано підняв брови. Тільки подія надзвичайної важливості могла виправдати те, що перервали його бесіду з господарем Малої Цитаделі.

Аспістр негайно кинувся в ноги Владиці, та Владика відштовхнув його ногою у вишитій домашній туфлі.

- Зрада, Ваша милість! Зрада! - вимовив Сірий жрець.

Теветій здивовано повернувся до нього. Нечувана річ, щоб його підлеглі зрадили свого хазяїна.

- Тут з'явилися Полуденні Вартові, - ледь чутно промовив Сірий жрець.

Владика сподівався на щось подібне. Тепер він дивися на увійшовших, очікуючи подальших новин.

- Розповідай! - наказав Теветій Аспістру.

Той лежав ниць, боячись підняти голову.

- Говори! - вдруге наказав Теветій.

- Ваша високість, ми намагалися затримати барона Нордвінда. Та вдома його не було. Ми знайшли його в таверні, у супроводі двох Вартових. Вони захопили у полон Лігнора, а нам вдалося втекти.

Аспістр безсоромно прикрашав свою розповідь, щоб приховати, що причиною втечі було звичайне боягузство.

- Та я сховався, і залишився один. Я один, Ваша високість, залишився простежити за нечестивими. Їх вів Лігнор, і він робив це добровільно, без жодного примусу. Він привів їх туди, де сховали барона Нордвінда. І далі я з усіх сил помчав сюди, щоб повідомити про зраду. Я запам'ятав це місце, я покажу схованку барона.

- Чому ти вирішив, що це Вартові? - поцікавився Владика.

- В одного з них на плечі був птах.

Теветій з Владикою багатозначно перезирнулися.

- Як він виглядав?

- Високий, з чорним волоссям і пронизливим поглядом. З ним був другий, такої самої статури.

- Здається, я знаю, хто це, - промовив Владика. - Все йде за планом.

Він показав на Сірого жерця:

- Піднімайте своїх вихованців. Можеш іти.

- А ти, - вказав він на Теветія. - Відправ п'ятьох добірних бійців, щоб забрати барона. І ще п'ятнадцять хай будуть напоготові.

- У нас всього двадцять добірних бійців, - насмілився зауважити Теветій.

- Ну то й що? Разом із вихованцями вони впораються з двома жалюгідними Вартовими, - впевнено заявив Владика.

- Що там з тією паскудницею, яку мали мені доставити? - згадав Владика.

- Ваша милість, вони ще не повернулися, та мають ось-ось бути.

- А це вже не за планом, - в голосі Владики з'явилися хижі нотки, що примусило Теветія похолодіти.

- Запам'ятай - коли сюди доставлять її батька, дівчисько вже має бути тут!

Почувши такий наказ, Теветій скочив, миттю перетворившись із поважного пана на простого служку і, кланяючись, позадкував до дверей, як це перед ним зробив простий Сірий жрець.