Розділ 6. Лігнор

Тим часом, у такій же таверні барон Нордвінд сидів у компанії Зерда і Конфідуса. Зерд, з його здатністю передбачати хід подій, першим склав головоломку і визначив слабке місце.

Зустрівши тих, кого вважав своїми недругами, барон був трохи наляканий, та згодом все стало на свої місця. Тоді в готелі, побачивши нечисть, батько Норісси нарешті збагнув, хто справжній ворог, однак було вже пізно. Йому пощастило вийти з бійки неушкодженим, бо про нього всі просто забули. І тепер він намагався залагодити свою провину перед сером Вартовим підкресленою люб'язністю.

Після від'їзду Норісси він швидко постарів. Замість високого, міцного чоловіка перед Зердом був зігнутий горем старець. Борги йому списали, та в нього не залишалося сил керувати баронством. Тож справи не дуже-то покращувалися, незважаючи на врожайний рік. Втім, селяни, купці, ремісники і трактирники робили свою справу, і потроху життя в баронстві налагоджувалося.

Телі вийшла заміж за такого самого довгов'язого та вічно похмурого чоловіка і вже була на зносях.

Барону поки що не повідомляли, що його донька жива та знаходиться у полоні, побоюючись, що ця звістка може його добити.

Між тим, у покоях барона відправлені Владикою караючі перевертали все догори дном, шукаючи докази зв'язків із нечистою силою. Звісно, що Владика не вважав за потрібне посвячувати їх у справжній стан речей.

Не знайшовши єретичних книжок, темних гримуарів та статуеток нечестивих ідолів, які належало окроплювати кров'ю, а також самого барона, вони вирушили у напрямку, люб'язно підказаному дворецьким, а саме - до таверни.

Першим на порозі з'явився ватажок з мечем наголо. За ним повільно втягувалися інші.

- Тихо! - вигукнув він. - Ми шукаємо небезпечного злочинця і тих, хто його укриває. Порядним людям нічого не загрожує!

- Гарна буде бійка! - зловісно всміхнувся Конфідус, випрямляючись на увесь свій велетенський зріст.

Побачивши це, караючі потягнулися на вулицю, так само мовчки, як втягувалися в трактир. Та Конфідус уже був біля дверей.

- Де? Знаходиться? Владика? - чітко розділяючи слова, запитав він, на кожному слові струшуючи ватажка караючих, що висів у повітрі, схоплений за шкірку могутньою рукою.

- Н-н-не знаю,- меч випав у караючого з рук, і тепер він безладно борсався у повітрі.

- Відповідь неправильна, - зауважив Зерд.

Він не опустився б до тортур полоненого, та караючі про це не знали. Звикши судити по своїх товаришах, бранець був блідий від страху.

Навколо них став збиратися натовп.

- Вони забрали мого брата! - вигукнув один із селян.

- Мого дядька стратили ні за що! - відгукнувся інший.

Очі караючого забігали. Почувши ці вигуки, він по-справжньому злякався.

- Або ти скажеш, де Владика, або ми віддамо тебе їм, - Конфідус кивнув у бік людей, що насувалися.

- Поставте мене, - спущений на підлогу, караючий витер спітнілі руки.

Кільце поступово звужувалося.

- Він... він у Малій Цитаделі. Та я вам цього не казав.

- Ми самі з ним розберемося, - кинув Конфідус, протискуючись крізь натовп і тягнучи за собою караючого.

Натовп обурено загудів.

- Тихо! Ви хочете з ним розправитися, а потім прийде великий загін із Цитаделі, і вас всіх тут повісять. Ви цього хочете?

- Ні! Ні!

- То дайте нам пройти.

Вивівши караючого на вулицю, Конфідус відпустив його.

- Можеш повертатися до своїх. Але я б на твоєму місці цього не робив. Тебе все одно вб'ють як зрадника, і твоя смерть не буде легкою.

Караючий згідно закивав:

- Я піду з вами.

- І навіщо ти нам потрібен? - глузливо запитав Зерд.

- Я можу провести вас до Малої Цитаделі. Якщо пообіцяєте зберегти мені життя.

Конфідус з огидою витер руки і сховав меча.

- З тобою бридко мати справу, - кинув він.

- Т-т-так, - погодився караючий. - Та я не вбивав ваших. Ми так, на підхваті, щоб н-н-налякати людей.

- Думаєш, хтось тобі повірить?

- Можете не вірити, та я кажу правду.

- То веди нас, - звелів Зерд.

- А в-в-ви так, удвох підете?

- Удвох, - похмуро підтвердив Конфідус.

- А що буде зі мною? - спитав барон Нордвінд, з'являючись із дверей таверни.

- Скажи йому, кого ви мали заарештувати, - наказав Зерд караючому.

- Його, - караючий махнув рукою в бік батька Норісси.

- За що ви мали його заарештувати?

- За зв'язок із Темрявою.

Схоже, ця звістка добила барона. Він зігнувся ще більше, і зацьковано переводив погляд із своїх супутників на караючого.

- Вам не можна додому, пане барон. Там на вас чекає засідка.

- У вас є де сховатися? - запитав Конфідус.

- Я можу вас сховати, пане барон, - схоже, караючий хотів вислужитися перед новими хазяями.

- І де ти можеш його сховати? - тон Конфідуса був саркастичним. - У вашій Малій Цитаделі?

- Тут є надійне місце, недалеко.

- То йдемо, - наказав Конфідус.

Пройшовши квартал, вони звернули до провулку, настільки вузького, що пройти могла тільки одна людина. Провулок виводив у внутрішній дворик, де вікна будівель були врівень із землею

Караючий умовним стуком постукав у масивні дубові двері, що виглядали напрочуд міцними.

Деякий час нічого не відбувалося, потім почувся скрегіт засуву, і двері повільно відчинилися. Рівно настільки, щоб просунулася лисяча мордочка хазяїна.

Караючий щось зашепотів йому на вухо, вказуючи на барона.

- А ці?- власник лисячої мордочки махнув у бік Зерда і Конфідуса. - Вони теж з ним?

- Ні-ні, - квапливо відповів караючий. - Вони зі мною.

Хазяїн махнув рукою, даючи знак барону заходити всередину, і двері за ними зачинилися.

- Він дещо мені винен, - зашепотів караючий. - Тож грошей не візьме. А ви, як повернетеся, заберете свого барона.

- Якщо повернетеся, звісно, - додав він згодом.

Отут він був правий на сто відсотків.