Післямова

–Ну чому я постійно знаходжу тебе напівживу? Вартова – це не твоє, – десь там, в невідомості, я почула знайомий і такий рідний голос. Чиїсь руки гладили мене по голові.

–Чому так рибою тхне? Фу, я стала русалкою?

–Фу? Це велика честь для людинки.

–Та до сраки такі ігри, вбий мене і розвій попіл над лісом.

–Тільки коли постарієш, розплющуй вже очі.

–Ні, інакше я тебе вб'ю.

А у відповідь смішок і ніжний поцілунок в скроню. Відчуття реальні, невже… Розплющую очі, яскраве світло відразу змушує їх сльозитися. Нестерпно болить голова, затекло тіло і чешеться рука. Дідько, я ще й з крапельницею. Ненавиджу голки.

–Обережно, ти ще заслабка, – знову вривається голос Менея.

–Для чого прийшов? Я в лікарні чи таки померла?

–Жива, богині неймовірно ревно оберігають своє нерозумне дитя.

–Пішов ти, – говорити важко, в горлі пересохло і зовсім немає сил, але так хочеться вліпити добрячого ляпаса, ні, з кулака заїхати, щоб не посміхався так.

–Бити, сварити будеш потім, зараз набирайся сил, я прийду завтра.

–Не хочу тебе бачити.

–А я хочу. Отже, буду за дверима, щоб не дратувати тебе. Бувай, кохана, – ніжна посмішка з'являється на обличчі Менея і чоловік зникає за дверима.

Кохана? Це в мене струс чи в нього? 

Я пролежала в лікарні тиждень. Струс мозку, рана на нозі, численні синці і забої – лікарі думали я бомж і жила з собаками. Але Меней вміє переконувати, тому мене таки прийняли й інтенсивно лікували. Чоловік приходив щодня, та я вперто надувала щоки і виганяла його, хоча насправді страшенно рада була бачити і хотіла дізнатися, як він посмів так вчинити. Але всі запитання потім...

–Слухай, що ти зі мною носишся, я вже не твоя учениця, – я стояла перед автівкою Менея і не розуміла чому саме він забирає мене з лікарні, – де Юрко? Ми...ми не справилися?

–Варю, дома про все поговоримо, я маю так багато розповісти і ти теж, – чоловік підійшов занадто близько, торкнувся правою рукою моєї, серце пропустило удар, а я знову захотіла відчути міцні обійми і солодкий поцілунок, от тільки…

–Що, русалки каблучок не носять? – намагаюся посміхатись, а душу знову вивертає. – Відпусти, мені чужого не треба, як і проблем.

–Каблучки? Які проблеми, ти про що?

–Я бачила твоє весілля, досить вже цих ігор. Невже я здаюся такою дурепою, що мені постійно можна брехати? Що ти так дивишся? Сам же обіцяв показати це чарівне дійство, ну от і показав, хоч і не ти.

–Як ти це зробила? Ні, брехня, якби бачила, то зараз би таких дурниць не казала.

–Що, то це я обманюю? Мій мозок досі пам'ятає рожеву арку, купу русалок із дивними прикрасами, милі обітниці, красуню наречену із довгим зеленим волоссям і… – сльози підступають до горла, стримую їх і відвертаюся, ще не вистачало показати свою слабкість цьому карасю.

Меней стиснув руки в кулаки і мовчки всадив мене в автівку. Напружене обличчя, косий погляд на мене і ні звуку. Ну точно вчергове хотів навішати на вуха якісь дурниці, а я зі своєю правдою всі плани зруйнувала. Але то його проблеми, тепер я точно впевнена, що це кінець дружбі, відносинам, спілкуванню. Не хочу поки бачити його, занадто свіжі рани, занадто боляче. З часом це все минеться, звісно, от тоді й поговоримо.

–Стоп, ти куди мене привіз? Ей, для чого заблокував двері? – ми зупинилися в місті біля якогось будинку, а Меней уважно на мене поглянув.

–А тепер сиди і слухай, будеш перебивати, буду затуляти рота, поцілунком.

–Ти взагалі знахабнів? Відпусти негайно, пришелепкуватий!

Ага, відпустив, тричі бляха! Просто заламав мені руки і таки поцілував, щоправда, відлип від мене вкушений.

–Ще щось хочеш сказати? Ні? Молодець. А тепер слухай. У світі русалок планування весілля своїх дітей звична річ, особливо, якщо ти зі знатного роду. У моїй родині це обов'язкова річ. Я не хотів одружуватися, але й не відмовлявся категорично, і все ж  надіявся, що оберуть Марата, адже він по вуха закоханий в Амелі.

–Щось не дуже він противився вашому союзу.

–Марат довго сперечався з мамою, та знав, що вона не відступить від задуму. А тоді з'явилась ти і все перевернулося догори дриґом. Я не знав, що він захоче використати тебе, ділився з братом своїми думками і переживаннями. Варю, пробач, що так сталося. Інколи речі не залежать від нас чи нашого бажання.

–Міг би відразу це розповісти, а не свої казочки.

–Я знав, що ти віддалишся від мене, тому хотів розв'язати цю ситуацію тихо й непомітно.

–Ага, пішов по-англійськи, тихо і непомітно.

–Людинко моя, мене банально залишили без свідомості на кілька днів, а тоді поїли зіллями, щоб я забув минуле життя. От тільки прорахувалися, бо не знали, що бабуся наділила мене можливістю протистояти отруті і таким от настоянкам. Невеликий подарунок для майже вартового.

–Тобто одружувався ти при свідомості й чітко усвідомлював, що робиш. Дякую, це важлива для мене інформація.